Заміж я вийшла 18 років тому. Шлюб був щасливий, але останні кілька років чоловік почав до мене прискіпуватися через що тільки міг. Хоча, чого йому не вистачало – гарна робота, двох прекрасних дітей, дім повна чаша. Принаймні так я думала до недавньої пори.
Ситуація різко змінилася через свекруху. Вона живе в іншому місті, тому бачимося ми рідко. Рік тому коханий вирішив, що забрати її до нас, а квартиру його матері продати. В нас місця було досить, квартира велика, але жити зі свекрухою я не мала ніякого бажання, хоча чоловіка підтримала.
Поки свекруха жила далеко, то й у наші справи лізла. Та тепер же вона під боком, от і прийнялася роздавати поради. Кожного дня вчить, як треба жити. То я не так готую, то не так прибираю, то одяг не так попрала чи попрасувала. Як усі ці роки ми жили без неї та її дорогоцінних порад.?
Проблема, що вона почала ще й чоловікові моєму на мозок капати. То вона молода була краще вправлялася ніж я, то я маю вдягатися як вона скаже, бо, на її думку, в мене смаку немає. Днями я приготувала борщ. Чоловік та свекруха сіли обідати, а я пішла прибирати в іншій кімнаті. Їсти взагалі не хотілося.
Я, складаючи речі, чула як свекруха наговорює моєму чоловікові, що я погано готую, бо їй борщ не такий, адже не за її рецептом. Як тільки я повернулася, то чоловік одразу ж сказав, що борщ мій поганий. Хоча раніше претензій не було. Я мовчки вийшла і зачинила двері. Теж знайшли мені проблему!
Може, свекруха і хоче, щоб синові було добре, щоб його смачно годували та доглядали його, але своєю поведінкою вона краще не робить. Через її докори та зауваження я з чоловіком почала сваритися, бо він теж почав прискіпуватися. Йому різко стало все не так. Я навіть про розлучення почала замислюватися.
Чоловік почав після роботи вже з порога про своє невдоволення говорити. І це не так, і це не так. Я впевнена, що це свекруха налаштовує мого чоловіка проти мене. Але ніяк не розумію, навіщо їй це робити. Щоб зруйнувати шлюб? А який сенс, адже ми вже обидва не тому віці, щоби нові сім’ї заводити.
Тепер думаю, як розпочати серйозну розмову і все пояснити чоловікові. Адже у 40 років він своєю головою думати має, а не маму слухати. Ці їхні зауваження неприємні та несправедливі. І повагу у власному будинку я точно заслужила.
