Маленька церква, вщерть заповнена людьми, які не припиняють йти чергою з квітами. Всі прийшли попрощатися з нашим героєм! Кожна така історія варта увага, в них в кожного було своє життя, родина та близькі люди. Наразі, єдине, що ми можемо зробити, приділити увагу, та дізнатися їхню історію. Батько Героя розповів про те, яким був син
Пронизливо дзеленчали дзвони. Коли над труною підняли прапор, усі присутні підхопили гімн України. А потім усі впали на коліна, найперші – найстарші.
Так у другий день літа у Боярці хоронили загиблого військового 95-ї окремої десантно-штурмової бригади Богдана Кривицького. Останнім на кладовищі залишився батько. Сказав – зараз викурю сигарету і розкажу.
“Це мій син. Старший син. 26 років. Він був справжнім вояком, командиром взводу. Збирався продовжувати службу, вчитися на сержанта”, – розповідає батько Богдана Микола.
Він сам служить – у флоті. Батько Богдана Кривицького впевнений, що син допомагатиме боротися з неба Ще один його син, Іван, служить у сухопутних військах. Третій син залишається з матір’ю.
“Хай ідуть до нас. На нашій землі нам їх буде легше вбuвати. Дайте нам з8рою. З іншим ми розберемося”, – каже Микола і додає:
“Богдан не мертвий. Він буде нам помагати з того світу”.
Богдан Кривицький був пластуном. Його нагородили Залізним пластовим хрестом – відзнакою для членів ПЛАСТУ – української скаутської організації, які загuнули за Україну.
Це вже 12-й хрест вручений загuблим пластунам з 2014 року та 6-й після 24 лютого. Такий хрест у Тернополі отримала родина загuблого українського військового Віталія Дереха.
