Коли в Одесі пролунали перші вибухи, я одразу зателефонувала своїй тітці та покликала її до себе. Марина має двох дітей. Цього року Настюша з Ванечкою пішли до першого класу. Я розуміла, що беру на себе велику відповідальність. Але зробити інакше просто не могла.
Ми з чоловіком та донькою живемо у 3-кімнатній квартирі. Тому місця мало вистачити на всіх. Я боялася за своїх родичів. З тіткою у мене з дитинства особливий зв’язок. Тому я відразу собі вирішила: якщо щось піде не так, я зроблю все, щоб перевезти сім’ю до Києва.
Тітка погодилася одразу ж. Вона розуміла, що їхати їй більше нікуди. Її чоловіка не стало кілька років тому — тромб. Вона сама витягувала дітей, працювала на 2-ох роботах. Коли почалася війна, цього не стало. Я відчувала, що повинна допомогти Марині. Хто як не я?
Спочатку все було добре. Ми з тіткою насамперед почали обирати для дітей школу. Найзручніше було оформити їх до того ж навчального закладу, куди ходить моя Юля. Так і вчинили.
Потім ми з чоловіком знайшли для тітки роботу. Вона сказала, що готова робити все, що потрібно. Звичайно, я не планувала брати з Марини плату за оренду нашого житла чи щось таке. Ми домовилися, що тітка скидатиметься з нами на комуналку. Цього було достатньо.
І все було начебто непогано. Діти пішли до школи, життя помалу йшло своєю чергою. Але нещодавно мій батько, який мешкає в селі під Києвом, повідомив, що він серйозно захворів. Настільки сильно, що йому треба якийсь час провести на стаціонарі у місті. А потім бажано перебувати у квартирі під наглядом.
Звичайно, він насамперед зателефонував мені. По-перше, йому потрібні були гроші. По-друге, моя допомога під час реабілітації. Квартири у Києві у нього не було, тому зупинитися він міг лише у нас.
Як я можу відмовити рідному батькові? Я почала думати, як найкраще вчинити. У нашій квартирі живе тітка з дітьми, я, мій чоловік та наша донька. Разом 6 людей. Враховуючи, що в нас трійка, місця мало вистачити. Ну, з натяжкою, але таки.
Коли я повідомила, що скоро до нас переїде тато, тітка Марина обурилася. Справа в тому, що з моїм батьком у них завжди стосунки були натягнуті. Кілька років тому вони серйозно посварилися і з того часу не спілкувалися.
Марина заявила, що з моїм батьком під одним дахом не житиме. Мовляв, я мушу йому відмовити. У мене дар мови пропав. І це після всього, що ми з чоловіком для неї зробили! До речі, він був присутній за цієї сцени, і вона йому дуже не сподобалася.
Чоловік не витримав і сказав: Ми запросили вас до нас, оплатили вашу дорогу, не беремо з вас гроші за оренду житла. Моя дружина крутиться як білка в колесі, щоб у вас із дітьми все було добре. А ви вважаєте, що можете ще права качати?
Остапа понесло! Краще не знати, що було далі. Стільки криків у нашій квартирі я ніколи не чула. Добре дітей не було вдома. Тітка дуже сильно образилася, називала нас дріб’язковими та меркантильними.
Не знаю, як вирішувати цю проблему. Тітці додому повертатися зараз ну ніяк. Та й діти тільки-но освоїлися в новій школі. А своєму батькові я не відмовлятиму. Хоч би й що!
