Тамара Олександрівна, начальник відділу однієї з великих фірм, сиділа у себе в кабінеті і переглядала записи в блокноті.
Їй нещодавно виповнилося сорок дев’ять, але більше сорока їй ніхто не давав – завжди підтягнута, з акуратною стрижкою, легкою косметикою і приємною посмішкою, вона справляла враження щасливої жінки.
Загалом півроку тому вона і сама себе такою вважала. Але одного разу Тамара, опинившись за службовою потребою в тому районі міста, де майже не бувала, випадково зазирнула в торговий центр. Її поманив чудовий запах кави, і жінка зайшла в невелике затишне кафе.
Тамара вже допивала капучино, коли побачила свого чоловіка. Вона хотіла його покликати, але до Арсенія з радісними криками підбігли двоє абсолютно однакових хлопчиків років шести.
– Тату! Тату! – кричав один із них, – а ми з мамою вчора на каруселі каталися!
У цей час до них підійшла симпатична молода жінка – невисокого зросту, трохи повненька, з копицею світлого волосся, розсипаного по плечах. Вона посміхнулася Арсенію, поцілувала його в щоку, і все це щасливе сімейство пішло.
А Тамара так і сиділа перед чашкою вже остиглої кави.
– Повторіть, будь ласка, – сказала вона офіціантові, який підійшов.
Їй треба було подумати. Те, що це діти Арсенія, було видно неозброєним оком – надто вони були схожі на Андрія – їхнього сина, яким він був у дитинстві. Виходить, уже щонайменше шість – сім років Арсеній зраджує їй і фактично живе на дві сім’ї. А якщо врахувати його доходи за цей період, то він цю другу сім’ю утримує за її рахунок. Чудово!
“Здається, час готуватися до розлучення, – подумала Тамара, – але поспішати не будемо, спочатку треба все точно дізнатися”.
Цього дня вона нанесла два не заплановані раніше візити: один до свого адвоката, другий – до приватного детектива, якого порадив адвокат.
І ось минуло півроку, здається, все готово. Звичайно, шкода, що все так закінчується. Тамара розуміла, що частково вина за це лежить на ній – вона надто багато працювала і мало часу приділяла чоловікові та дітям.
Але в їхній родині від самого початку склалося так, що основним “добувачем” була вона.
Коли вони з Арсенієм одружилися, Тамара вже закінчувала університет, а йому залишалося вчитися ще два роки. Вони були ровесниками, просто Тамара вступила одразу після школи, а Арсеній після того, як два роки відслужив.
Тамарі пощастило – їй вдалося влаштуватися на роботу за фахом у невелику, але дуже перспективну фірму. Тож, коли вона була при надії і потім привела у світ Андрія, вирішено було, що чоловік перейде на заочне відділення, а вона продовжить працювати – інакше їхня молода сім’я, яка не мала навіть своєї кімнати в гуртожитку, просто б не вижила.
Андрій уже пішов у садок, а Арсеній усе ніяк не міг знайти роботу. І тут Тамара знову дізналася, що чекає на дитину. Чоловік знову залишився вдома.
Потім Арсеній, звісно, працював – то в будівельному управлінні, то в архітектурному бюро, але йому все якось не щастило. То фірма банкрутувала, то він потрапляв під скорочення, а одного разу власник фірми, де він працював, пішов засвіти, а спадкоємці вирішили справу не продовжувати і просто розділили активи.
Але навіть у той час, коли Арсеній залишався без роботи, Тамара не тиснула на нього. Чесно кажучи, її влаштовувала така ситуація – вдома завжди було чисто, затишно, діти доглянуті, а вечорами на неї чекала приготована чоловіком вечеря.
Так, її це влаштовувало, а Арсенія, виходить, ні.
Зараз Тамара ще раз читала звіт приватного детектива. Коли вона побачила ці записи вперше, то дуже здивувалася – детективу вдалося зібрати про жінку Арсенія досить докладні відомості, просто поговоривши із сусідами, подругами і колегами Ірини – так звали жінку. Причому ніхто з них навіть не здогадався, що цього приємного усміхненого хлопця цікавить саме вона.
– Миколо, – звернулася Тамара до чоловіка, – ви що їх до стіни ставили?
– Ну що ви, діяв виключно гуманними методами. Ви знаєте, що, якщо хочеш дізнатися все про жінку, треба просто похвалити її в присутності її подруги.
Якщо викласти все коротко, то вийде наступне: Ірина Лисиця, тридцяти п’яти років. Працює медсестрою в дитячому відділенні міської лікарні. Живе з матір’ю і двома синами шести років у двокімнатній квартирі. Заміжня ніколи не була.
Кажуть, що на колишньому місці роботи – в обласній лікарні – був скандал – дружина одного з лікарів застукала чоловіка з Іриною, як то кажуть, у дуже двозначній ситуації, але жінка звідти швидко звільнилася, тож справу якось зам’яли.
З Арсенієм вона зустрічається сім років. Привела у світ двох хлопчиків-близнюків. Батько сім’ю забезпечує: оплачує комунальні платежі, дає Ірині на витрати по двадцять- двадцять п’ять тисяч на місяць. Кілька разів брав для них путівки на море. Двічі літав із ними сам.
Одна з подруг поставила Ірині запитання, чому батько її дітей не одружується з нею. Ірина пояснила, що одружитися вони можуть у будь-який момент, але тоді Арсеній уже не зможе утримувати їх так, як вони звикли. Його дружина заробляє багато і не контролює витрати Арсенія. “Мені просто так вигідніше”, – сказала Ірина.
Сьогодні Тамара запросила о шостій годині сина й доньку. Попросила Арсенія бути вдома для важливої розмови.
– І діти теж прийдуть, – сказала вона чоловікові.
Коли всі зібралися у вітальні, де на столі стояли тільки чисті склянки і кілька пляшок із мінеральною водою, Тамара без жодної передмови повідомила, що все знає про другу сім’ю Арсенія, і запропонувала присутнім висловитися.
У кімнаті повисла напружена тиша. Усі дивилися на Арсенія, але він мовчав.
Тоді почав Андрій:
– Мамо, ти вибач, будь ласка, але ти сама багато в чому винна. Ти постійно працювала, а тато водив нас до дитячого садка, робив із нами уроки, навіть млинці та пироги в нас у сім’ї пік тато, а не ти. Я вважаю, що ти сама винна, що тато закохався.
Карина підтримала брата:
– Дійсно, мамо, тато завжди був удома, а якщо працював, то все одно всі вечори проводив із нами. Але ж йому теж хотілося бачити тебе поруч. А ти приходила без сил, та ще й приносила додому папери, з якими працювала залишок вечора. І у вихідні тебе в будь-який час могли висмикнути на роботу, тому що десь сталася НС. Тому, коли тато познайомився з Іриною…
– Цікаво, – перервала її Тамара. – Виходить, що ти в курсі ситуації. І давно?
– Два роки, – відповіла донька.
– А ти? – мати подивилася на сина.
– Теж. Мені Каринка розповіла. Ми бачили Ірину і братів, нас запрошували на їхній день народження – прикольні такі хлопчаки, – сказав Андрій.
Тамара деякий час помовчала.
– Отже, вам не подобалося, що я багато працюю? Краще було б, якби я разом із татом сиділа вдома і робила з вами уроки? А де б ти, синку, взяв гроші на іпотеку і на свою “скромну” машину? А ти, Карино, зараз би вже закінчила швейний коледж і горбатилася б десь на фабриці, заробляючи на шматок хліба і живучи у фабричному гуртожитку.
А ти замість цього навчаєшся в одному з найкращих університетів країни, а мама винаймає для тебе квартиру, бо ти захотіла жити окремо від батьків.
А ти що скажеш, Арсенію, чоловіче мій? Пожаліли дітки тебе бідного. То скажи їм чесно, що мама все життя працює, як кінь, бо ти, їхній батько, не в змозі забезпечувати сім’ю. Я, можливо, теж мріяла вийти заміж і пекти пироги та заплітати доньці косички. Але щоб ви тоді їли?
А хіба в тебе, Арсенію, не було можливості будувати свою кар’єру, коли діти були вже дорослими й не потребували няньки? Але чомусь ти цього не захотів. А навіщо? Дружина працює, витрати не контролює, можна й погуляти.
І знаєш, якби ти сім років тому сказав мені, що закохався і йдеш до своєї Ірини, я б тебе зрозуміла і слова б не сказала. Але те, що ти зробив, це підло: дорікаючи мені, що я багато працюю, ти на мої гроші утримуєш свою коханку і позашлюбних дітей.
Не дочекавшись жодних пояснень від Арсенія, Тамара сказала:
– Усе, Андрію і Карино, ви можете йти. А ти затримайся, будь ласка.
Коли діти пішли, Тамара дала Арсенію почитати звіт приватного детектива. Поки він читав, Тамара зателефонувала:
– Ігоре Володимировичу, піднімайтеся, – запросила вона адвоката.
– Загалом, так, Арсенію, ми розлучаємося. Неповнолітніх дітей у нас немає, тож розлучать швидко. Заяву я подала ще місяць тому. Ось тобі повідомлення. Зустрічаємося у вівторок біля суду. Адресу і час там вказано.
Адвокат передав Арсенію сповіщення, попрощався і вийшов.
– Щодо розлучення ти остаточно вирішила? – запитав Тамару чоловік.
– Звісно, ти сім років жив з іншою жінкою, і не знайшов часу поставити мене про це до відома. Погодься, якось дивно?
– Але май на увазі, що я вимагатиму поділу майна, – сказав Арсеній.
– І що ти зібрався ділити?
– Квартиру, машину, точніше, обидві машини – моя-то старенька, а ти собі півроку тому круту машину купила. Ось її і будемо ділити. Я думаю, що в тебе на рахунках пристойні суми – теж поділимо.
– Добре, подавай до суду на поділ майна сам. Буде рішення суду, продамо квартиру, гроші поділимо. А поки що це квартира моя, я, коли її купувала, на себе оформила, і ти, як я пам’ятаю, тоді не заперечував. Тож речі свої збирай і на вихід.
Арсеній покидав у дорожню сумку деякі речі і пішов до виходу. Перед відходом він сказав:
– А квартиру я в тебе все одно відсуджу.
-Всю – навряд чи, а половину – цілком можливо. Тільки що ти з цими грошима робитимеш? Купиш якусь розвалюху в області? Або в кращому разі кімнату в колишньому гуртожитку?
– Я чув, як ти півроку тому подружці своїй розповідала, що тобі запропонували акції вашої компанії купити. Купила вже? Їх теж поділимо.
Розлучили Тамару й Арсенія швидко, а ось суд із поділу майна тривав майже два місяці. Сторона позивача – Арсенія – заявляла претензії все на нові й нові об’єкти.
Але в результаті розділили тільки квартиру – суд вирішив, що Арсеній може претендувати на половину, тому що в період, коли виплачувалася іпотека, він час від часу все-таки працював. Тамара з цим не сперечалася.
Розділили машину Арсенія. А ось що стосується “крутої” машини, на якій їздила Тамара, то вона виявилася не особистим транспортом, а корпоративним.
Арсеній хотів поділити акції та гроші на рахунках, але виявилося, що акції його дружина не купувала, довідку про те, що вона є не співвласником компанії, а найманим працівником, було надано. А грошей на зарплатному рахунку Тамари виявилося всього двадцять чотири тисячі сто сімнадцять гривень.
Коли обурений Арсеній заявив, що Тамара спеціально зняла всі гроші, щоб не ділити їх, адвокат Тамари надав довідки про рух коштів на рахунках за останні півроку.
Тут значилися: щомісячні іпотечні платежі за квартиру сина, оплата за оренду квартири доньки та її навчання в університеті, перекази на банківську картку доньки – і це тільки великі витрати.
– Крім того, до цього ж рахунку мав вільний доступ чоловік, який переказував гроші на картку своєї знайомої – щонайменше двадцять тисяч на місяць і оплачував комунальні послуги цієї ж знайомої. Усі довідки та виписки з рахунків були передані суду, – заявив адвокат.
Загалом, квартиру продали, гроші розділили. Арсенію дісталося трохи менше – він викупив у Тамари її частку від його машини.
Тамара одразу ж вклала отримані кошти в іпотеку нової квартири – її заздалегідь пригледіли, і іпотеку схвалили, тому жінка вже за два тижні розставляла в трьох кімнатах нові меблі. А іпотеку погасила через три роки, коли закінчився строк, протягом якого чоловік міг претендувати на її майно.
За деякий час після суду до Тамари зателефонували діти – спочатку син, якому банк надіслав сповіщення про затримку іпотечного платежу.
– Мамо, ти що, не перевела гроші? – запитав Андрій.
– Які гроші, синку?
– Іпотеку.
– Вибач, я взяла собі нову квартиру, тож зі своїми кредитами тепер справляйся сам.
Наступного дня зателефонувала донька:
– Мамо, час за наступний семестр платити, та й господиня вчора приходила, сказала, що за цей місяць плата не прийшла. А ще – ти не могла б мені цього місяця на життя побільше перевести – я хочу трохи оновити свій гардероб.
– Люба, я навряд чи зможу тобі чимось допомогти. Звернися до тата. Може, він тобі і на квартиру дасть, і навчання оплатить, і на гардероб підкине. А якщо ні, то дам тобі пораду: є таке слово: “робота”. Зазвичай усі люди до двадцяти трьох років його знають.
Ця історія закінчилася не дуже радісно. Але що є, те є.
Тамара продовжила працювати у своїй компанії, а за деякий час усе ж таки придбала акції та увійшла до ради директорів. Заміж вона більше не хотіла – вирішила пожити трохи для себе, почала частіше бувати у фітнес центрі та басейні. І обов’язково щороку куди-небудь їздила. Наприклад, цього року вона зібралася в Італію.
Арсеній, ознайомившись із “послужним списком” Ірини, розхотів із нею жити. Він купив собі однокімнатну квартиру в передмісті, працює в якомусь житловому управлінні і третину своєї і без того невеликої зарплати відраховує як аліменти.
Ірина виховує синів і шукає собі нового спонсора.Спеціально для сайту Stories
Дружині Андрія довелося піти на роботу, інакше банк погрожував відібрати у них квартиру за прострочення платежів.
Карина перевелася на заочне відділення, влаштувалася на роботу і знімає квартиру зі ще двома студентками. Адже їй тепер треба самій платити за своє навчання.
Ось і все.
