Простіше кажучи, у мене апатія вже понад три місяці, і з кожним днем я все більше нічого не хочу…

Я не маю великого життєвого досвіду, і, можливо, я дурний, але все ж таки. Хочу заздалегідь сказати, що у кожного свої кумири, кожен живе чиїмись цитатами і думками. Це всього лише суть мого виправдання.

Мені 20 років. Я молодий хлопець, який відмазується від армій, щоб довчитися, працює вночі і який мало чим відрізняється від будь-кого. Вчуся в медичному, ночами працюю на швидкій.

Це все дрібниці життя… Хоча й від цього втомився. Усе набридло. Живу з вітчимом та матір’ю. Вони мене не розуміють, а крім них у мене нікого немає. Брати двоюрідні та троюрідні.

Я їх не хочу посвячувати, та й вони мене не зрозуміють. Є друзі, але в них своє життя, я їх теж не хочу турбувати. Ті, хто розумів, уже давно не тут. Людям я перестав вірити, був три рази у стосунках, кожні з них були понад рік.

Простіше кажучи, у мене апатія вже понад три місяці, і з кожним днем я все більше нічого не хочу. Тому я сиджу, часом граю в щось, сплю, також працюю і вчуся, гуляю з друзями, коли кличуть.

Роблю це для того, щоб згаяти час, і то не знаю навіщо. Я б пив, але якось це не моє, та й нерозумно вбивати себе повільно і болісно. Я втомився боротися сам із собою.

Оскільки я – ганчірка і слабак по життю, бо образити нікого не можу, та й не маю звички, тим паче здався. Я шукаю підтримки в житті і ніяк її не знаходжу…

You cannot copy content of this page