«Мар’яно, що відбувається? Нам терміново треба поговорити!» – закінчивши набирати повідомлення, Павло натиснув «надіслати». Це було вже третє його послання дружині за годину. Попередні два Мар’яни прочитала, але не відповіла. На дзвінки чоловіка вона також не відповідала, і Павло почав не на жарт хвилюватись.
«Та що ж з нею таке могло статися? – дивувався він. – Яка муха вкусила?» Душевні й уявні муки наздогнали чоловіка на конференції в іншому місті, що було зовсім недоречно. Йому потрібно було зосередитися на своїй доповіді. Однак його думки були далеко. Він ніяк не очікував подібного від дружини, яка за п’ять років шлюбу показала себе на диво розумною та розважливою.
І раптом таке… Адже Мар’яна чудово знала, де зараз знаходиться її чоловік і наскільки йому важливий ментальний комфорт. Ще три дні тому дружина проводила Павла на захід і поводилася, як завжди. Ніщо не віщувало біди, і раптом сьогодні вранці від неї прийшло дивне повідомлення: «З мене досить!» Павло доклав максимум зусиль, щоб взяти себе в руки.
Представивши свою доповідь, він знову спробував додзвонитися до дружини, але знову безуспішно. І Павло подумав, що зайве витрачання нервів поки що ні до чого не приведе, тому вирішив розібратися вже на місці. Він погано спав ніч, а вранці, поспішно поснідавши в готелі, поспішив додому, хоча делегація мала поїхати лише ввечері, після банкету.
Павлові було не до гулянок. Приїхавши додому, Мар’яну він там не застав, хоча була субота і тільки-но наближався обід. Передчуваючи все найгірше, чоловік вирішив перевірити шафи, і передчуття його не обдурили. Речей дружини не було. Поки він ламав голову над питанням, що могло статися за ті два дні, що він був відсутній, почувся скрегіт ключа в замку.
– Мар’яно! – Павло кинувся до передпокою, сподіваючись, що дружина повернулася.
Однак це була його мати Ганна Вікторівна. Жінка в руках мала велику господарську сумку, з якої стирчала ручка щітки.
– Паша? – Ганна Вікторівна явно не очікувала застати сина вдома в таку годину. – Ти ж уночі мав приїхати.
Жінка виглядала явно розгубленою.
– Мамо, що ти тут робиш? – Павло був здивований не менше матері. – Звідки в тебе ключі?
– Та я…
Ганна Вікторівна не одразу знайшла, що відповісти. Заглянувши до матері в сумку, Павло знайшов купу речей для прибирання. І тільки зараз звернув увагу на те, що в квартирі панував безлад, який намагалися ліквідувати похапцем. Погляд Павла зачепив попільничку, яка раніше виконувала роль звичайної декорації, бо неї ніхто не користувався.
Цю попільничку подружжю подарували, і тепер на її дні явно виднілися сліди попелу. Ганна Вікторівна помітно нервувала.
– Мамо, що тут сталося, і де Мар’яна? – Павло пильно дивився на матір, а та намагалася ховати очі. – Я бачу, що ти знаєш.
– Істеричка твоя Мар’яна! – із викликом заявила Ганна Вікторівна після недовгого мовчання. – Нічого такого… Подумаєш…
Павло продовжував свердлити матір поглядом, а вона знову замовкла. У двері постукали. Павло подався відкривати і застав на порозі сусідку, з якою і він, і Мар’яна підтримували теплі, дружні стосунки.
– Ой, Паша, як добре, що ти приїхав! – Сусідка за плечем у Павла помітила Ганну Вікторівну і відразу помінялася в особі.
– Ти чого прийшла? – З ходу накинулася на неї мати Павла. – Ми тут самі розберемося…
Жінка рушила на непрохану гостю з явним наміром її виштовхати, але Павло рішуче встав між ними.
– А, ну, стій! – крикнув він матері, і та від несподіванки буквально завмерла на місці.
Павло обернувся до сусідки.
– Кажіть, тітко Віра…
Ганна Вікторівна зрозуміла, що нічого хорошого її не чекає.
***
– Паша, коли ти встиг стати таким? – Ганна Вікторівна ходила за сином по п’ятах, поки той збирався на роботу. – Навіть якщо розбагатів, не можна від рідні ніс вернути!
– Мамо, я тобі сто разів казав, що проблема не в цьому! – Павло чистив зуби у ванній і бачив у дзеркалі, що мати стоїть у нього за спиною.
Чоловіка нав’язливість матері почала дратувати, хоча він розумів, що до цього давно час було звикнути.
– Паша, це тебе твоя краля проти нас налаштувала! – не вгамовувалася Ганна Вікторівна. – До знайомства з нею ти таким не був.
– Мамо, я завжди був таким, просто ти цього не хотіла визнавати, – відповів Павло, виплюнувши залишки зубної пасти. – Я тому з дому втік. Вибач, я спізнюся на роботу, а ти мені заважаєш збиратися.
– Заважаю, значить? – Ображено видала Ганна Вікторівна.
– Восьма ранку! Через годину я маю бути в офісі! – рішуче сказав Павло. – Тож повертайся додому.
– Я можу тобі приготувати сніданок, і ми спокійно поговоримо, – спробувала знайти компроміс Ганна Вікторівна.
– Дякую, не треба!
Павло взяв матір за плечі і сам повів у бік передпокою.
– Тобі викликати таксі, чи сама доїдеш?
– Дякую, я сама!
Ганна Вікторівна скривджено взулася і залишила квартиру сина. Зачинивши двері за матір’ю, він продовжив збори. Опинившись на сходовій майданчику, Ганна Вікторівна сумно поплила до ліфта, однак у цей час зі своєї квартири вийшла та сама сусідка Віра.
– Доброго ранку, – привітала вона Ганну Вікторівну, яка вирішила не втрачати нагоди здобути нові чутки.
– Привіт, Віро, розмова є, – Ганна Вікторівна буквально вчепилася в сусідку. – Та дівка часто сюди ходить?
Ганна Вікторівна кивнула на двері квартири сина.
– Ти про Мар’яну? – неохоче уточнила Віра. – Ну, приходить. А що?
– Вже й познайомитись встигли? – Ганна Вікторівна ображено підібгала губи.
– Ганно, дай ти хлопцеві спокій, він виріс давно! – Сказала їй Віра, явно поспішаючи якнайшвидше завершити неприємну для себе розмову. – Нормальна дівчина. Вибач, мені ніколи.
І Віра пішла вниз сходами, вирішивши не чекати ліфта, який хтось явно тримав унизу. Ганна Вікторівна після роздумів, хотіла, було наслідувати її приклад і вже пройшла один проліт вниз, коли почула шум ліфтових дверей на майданчику.
Жінка вирішила повернутись, щоб спуститися з комфортом, але зупинилася. З ліфта вийшла молода жінка, тягнучи за собою валізу та дві дорожні сумки. Двері у квартиру Павла відчинилися, і чоловік вийшов назустріч.
– Ти чому не попередила, навіщо сама речі тягла? – сказав він гості.
– І тобі доброго ранку, – весело засміялася Мар’яна. – Вирішила тебе не турбувати.
– Які турботи, я навмисне з роботи відпросився сьогодні, щоб тебе зустріти. Проходь!
Павло підхопив речі молодої жінки та втягнув у квартиру. Мар’яна увійшла слідом. І двері за ними зачинилися, залишивши Ганну Вікторівну у стані крайнього обурення. Повернутися у квартиру сина Ганна Вікторівна не наважилася, вважаючи за краще з’ясувати з ним стосунки по телефону.
– Я вас бачила! – ображено виказала вона Павлові. – Значить, мені ти сказав, що збираєшся на роботу, а заради якоїсь дівки…
– Не дівки, а моєї дружини! – повідомив Павло. – Ми з Мар’яною вчора розписалися. Все, мамо…
І Павло відключив телефон. Ганна Вікторівна була готова рвати та метати.
– Що там у них? – поцікавилась у неї Ніна, рідна сестра, яка разом із чоловіком приїхала погостювати
Ганна Вікторівна й вивалила жінці все, що думає про сина та його дружину.
* * *
Власне ранковий візит до Павла і був викликаний приїздом даного сімейства. Річ у тім, що Ганна Вікторівна жила в тісній однокімнатній квартирі шестиметровою кухнею, а Павло придбав в іпотеку простору двокімнатну квартиру нового планування. Саме туди й хотіла поселити Ганна Вікторівна сестру та її чоловіка, але Павло вперся.
– Буржуєм став, – невдоволено пробурчала Ніна Вікторівна. – Зовсім ніс задер.
– Та це Мар’янка його від сім’ї відвертає, – намагалася довести сестрі Ганна. – Зовсім совість втратив.
– Провчити б її, – подумала вголос Ніна.
І Ганна Вікторівна замислилась. Наступного дня Павло поїхав на конференцію, і Ганна Вікторівна вирішила відвідати невістку. До цього дня вони бачилися лише кілька разів. Мар’яна не знала, чому Павло так старанно захищав її від спілкування зі своєю матір’ю. Молода жінка пригостила свекруху чаєм, а та швидко пішла, поговоривши ні про що.
Мар’яна не надала значення цьому візиту, а дарма. Повернувшись увечері з роботи, вона в шоці виявила у своїй квартирі незнайому літню подружню пару. При цьому Ніна Вікторівна, а це була саме вона, господарювала на кухні.
– Зустрічай рідню, відпочивати до тебе приїхали! – привітав Мар’яну чоловік Ніни, Петро Сергійович.
– Щось у тебе холодильник порожній, – висловила жінці Ніна. – Ану, бігом у магазин.
– Ви хто такі і що тут робите? – здивовано спитала Мар’яна.
– Я – рідна тітка Павла, а це мій чоловік, – доповіла Ніна. – Паша нам ключі дав і сказав, що поки він на конференції ми тут поживемо, а ти нас маєш добре обслуговувати.
– Мені Паша нічого не казав, – спробувала заперечити Мар’яна.
– Так я тобі щойно повідомила, – нахабно заявила Ніна. – Як би ми у квартиру потрапили? Так що, давай, шуруй за їжею.
– Нікуди я не піду! – Мар’яна пройшла до іншої кімнати та набрала номер чоловіка, але Павло не відповів.
Ніна та її чоловік намагалися стукати до кімнати господині, потім затихли. Мар’яна чула, як у кухні дзвенить посуд. Вона розгублено сиділа на ліжку, гадки не маючи, що робити. Години за дві двері в кімнату відчинилися, і на порозі з’явився вже дуже хмільний Петро Сергійович.
– А ти чого тут сидиш? – ледь вимовив він. – Ходімо, з нами посидиш. Познайомимося.
– Я не хочу! – відповіла Мар’яна.
Після її слів чоловік ніби збожеволів. Він схопив Мар’яну за руку і грубо потягнув у кухню під схвальні крики такої ж дружини.
– Навчи її рідню поважати!
Мар’яні вдалося вирватися. Вона вибігла на сходовий майданчик і зачинила за собою двері. Там її й побачила Віра. Мар’яна чесно зізналася, що йти їй нема куди. У квартирі, звідки вона з’їхала, вже живуть інші люди, тому жаліслива Віра забрала її до себе.
* * *
Мар’яна все розповіла чоловікові, коли Павло знайшов дружину у квартирі сусідки. На руці дівчини залишилися сліди від пальців Петра Сергійовича, і Павло зробив фото та відправив матері. Родичі того ж дня швидко поїхали.
– Мамо, наступного разу ні їм, ні тобі вже так не пощастить, – сказав Павло.
– Паша, я ледь не збожеволіла, – скаржилася чоловікові Мар’яна. – До тебе не можливо було додзвонитися.
– Та там зв’язок такий, працює через раз, – винувато говорив Павло, притискаючи до себе дружину. – Ти розумієш тепер, чому я у 18 років із дому втік? Все моє дитинство у нас була не квартира, а прохідний двір.
– Розумію, – сумно посміхнулася Мар’яна. – У нас було те саме. Тому я боялася, що ти граєш за нотами своєї родини, адже вони сказали, що ключі ти їм особисто дав.
Павло у відповідь лише засміявся і міцніше притис до себе дружину, а наступного ранку поміняв замок у двері.
