– Ти що, вирішила лікувати зуби за мій рахунок?
Макар влетів на кухню так, що ледь не зніс плечем дверну коробку. У витягнутій руці він стискав телефон. Екран яскраво світився, на ньому був відкрит банківський додаток.
Лада акуратно поставила чашку на стільницю. Права щока ще трохи німіла після сильного уколу. Але виснажливий, пульсуючий біль, який зводив її з розуму цілий тиждень, нарешті зник. Вперше за сім днів вона могла просто нормально дихати.
— Так вирішила, — буденним тоном відповіла вона.
— Ти зовсім з глузду з’їхала?
Макар навис над столом. Він важко й шумно дихав.
— Це моя зарплата!
— Я знаю.
— Ти хоч бачила, яку суму вони списали? Десять тисяч!
Лада прикрила очі. Останній тиждень злився для неї в один суцільний каламутний кошмар. Зуб почав нити ще минулого вівторка, неприємно й тягуче. У безкоштовній районній поліклініці втомлена реєстраторка запропонувала талончик на кінець наступного місяця.
Платні кабінети виставляли цінники, від яких темніло в очах. Свою скромну зарплату виховательки дитячого садка Лада повністю витратила двома тижнями раніше.
Вона збирала синів-однолітків до нового навчального року. Дві пари осінніх черевиків. Рюкзак для молодшого. Спортивні костюми на фізкультуру. Робочі зошити з англійської та математики. Все це зжерло її гроші до останньої копійки. Вільних коштів просто не залишилося.
— Макар, я просила у тебе грошей ще в середу, — Лада підняла на нього втомлений погляд.
Вона не підвищувала голос. На крик просто не залишилося сил.
— Я просила в п’ятницю. Вчора я вже просто плакала від болю. Я на стіну лізла, ти ж бачив.
— І що? — огризнувся чоловік.
Він нервово смикнув плечем.
— Я тобі сказав — йди в звичайну! Чого ти з себе принцесу робиш? Платна клініка їй знадобилася! Це все примха і викачування грошей.
Він кинув телефон на стіл. Апарат жалібно дзенькнув об дерев’яну поверхню.
— Раніше в школі безкоштовно лікували і нічого, всі живі. Полоскала б содою, як я казав, все б минуло. Запалення можна зняти копійчаними засобами!
Лада скупо посміхнулася. Гірко, без грама веселощів.
— Содою? Від гнійного запалення нерва?
— Саме так!
— Мені сьогодні хірург сказав, що ще день, і розрізали б ясна в щелепно-лицьовій хірургії по швидкій.
— Не треба мені тут медичних термінів для жалості! — припечатав Макар.
Він упер руки в боки.
— Ти взяла мою картку без дозволу. Ти оплатила з рахунку, який прив’язаний до твого телефону виключно для продуктів. Це крадіжка, Ладо. Ти в рідного чоловіка гроші вкрала!
— У нас спільні діти і спільний бюджет.
Вона склала руки перед собою, намагаючись не видати внутрішнього тремтіння.
— Картка прив’язана до мого телефону, бо я купую їжу для всієї родини. Я купила собі здоров’я. Я врятувала себе від лікарні.
— Твої зуби — твої проблеми! — гримнув чоловік.
Він пройшовся по тісній кухні. Було видно, як він все більше накручує себе.
— Я сплачую іпотеку! Я оплачую комунальні послуги, інтернет, бензин! А ти розбазарюєш мої чесно зароблені гроші на свої забаганки!
Лада дивилася на чоловіка, з яким прожила чотирнадцять років, і відчувала дивну, дзвінку порожнечу. Раніше вона б почала виправдовуватися.
Стала б метушливо пояснювати, що іпотека — це їхня спільна квартира. Що вона сама тягне весь побут. Купує побутову хімію, оплачує гуртки хлопцям.
Вона б нагадала, що цього місяця він не дав їй ні копійки понад той ліміт на продукти, який сам же й встановив.
Але виснажливий біль останніх днів щось у ній безповоротно випалив. Якусь тоненьку нитку терпіння.
— Нічого я тобі повертати не буду, — відсторонено промовила вона.
Вона спокійно подивилася йому в очі.
— І виправдовуватися не буду.
Макар навіть роззявив рота від несподіванки. Він явно чекав сліз. Вибачень. Обіцянок скоротити витрати наступного місяця.
— Тобто не будеш?
— У прямому сенсі.
Лада потягнулася до верхньої полиці кухонної шафки. Дістала звідти пошарпану жовто-помаранчеву пачку харчової соди.
— Стаття Сімейного кодексу. Будь-які доходи кожного з подружжя є їхньою спільною власністю.
— Що?
— Твоя зарплата — це наші спільні гроші, Макар.
Він незадоволено примружився. Юридичних лекцій він явно не очікував.
— Ти де цієї нісенітниці набралася?
— Це не нісенітниця. Це закон.
Вона поставила пачку соди прямо перед ним.
— Подружжя зобов’язане матеріально підтримувати одне одного.
Лада підсунула картонну коробку ближче до його руки.
— Ти економиш на моєму базовому здоров’ї. Ти спокійно дивився, як я тиждень ковтаю знеболюючі жменями, корчуся на дивані, і радив мені полоскати рот. Це не сім’я, Макар. Це фінансове на..льство.
— Яка ж ти стала зухвала! — розлютився чоловік.
Він різким рухом відкинув картонну коробку. Вона впала на підлогу. Білий порошок хмарою розсипався по лінолеуму.
— Вона мені тут кодекси цитує! Значить так, недорозвинена юристка!
Він схопив свій телефон зі столу, люто тикаючи пальцями в екран.
— Більше ти ні копійки з моїх рахунків не візьмеш! Я прямо зараз ліміти на нуль ставлю. Паролі всюди зміню.
— Змінюй.
— Подивимося, як ти заспіваєш, коли їсти не буде чого! Будеш свої порожні макарони гризти!
Він різко розвернувся і вискочив із кухні. Невдовзі грюкнули двері спальні.
Лада залишилася сидіти за столом. Вона не плакала і не тремтіла від образи. Вона не побігла за ним просити вибачення. Зітхнувши, вона взяла совок з віником і почала змітати розсипану соду у відро для сміття. Зуб більше не болів. А решта вже неважливо.
Наступного ранку Макар поводився демонстративно холодно. Він мовчки збирався на роботу, грюкав дверцятами шафи у передпокої. Усім своїм виглядом він демонстрував крайню ступінь ображеної гідності.
Лада смажила сирники хлопцям перед школою.
— Тату, а ти нам на екскурсію даси по п’ятсот гривень? — запитав старший, Мирон.
Він доїдав свій сніданок.
— Сьогодні треба здати. Марія Іванівна просила.
Макар завмер у дверях кухні. Він натягував куртку і кинув багатозначний погляд на дружину.
— А ви у мами запитайте, — голосно сказав він.
— Навіщо?
— Мама у нас тепер багата. Мама ходить у приватні клініки, гроші витрачає. Ось нехай із своїх і дає.
Лада мовчки дістала гаманець. Відрахувала дві купюри з заначки, відкладеної на оплату рахунків за світло, і простягнула синові.
— Тримай, Мироне. Іди одягайся.
Макар хмикнув, задоволений досягнутим ефектом, і пішов на роботу.
Він був упевнений, що до вечора дружина зламається. Її зарплата надійде лише через десять днів. Продукти в холодильнику мають властивість закінчуватися. Він чекав, що Лада почне вибачатися. Визнає, що занадто запалилася, і попросить переказати їй на картку хоч пару тисяч на хліб.
Минув тиждень.
Макар дійсно змінив усі пін-коди. Відв’язав свої картки від її додатка в телефоні. Він ходив по квартирі з гордим виглядом переможця. Був упевнений, що блискуче провчив норовливу дружину.
А Лада й не просила.
Щовечора після роботи Макар заходив на кухню. Він очікував побачити звичну ситну вечерю. М’ясо по-французьки, гуляш із пюре або наваристий борщ. Але на плиті на нього чекали сюрпризи.
У понеділок це були порожні макарони з краплею соняшникової олії.
У вівторок — гречка без підливи.
У середу Лада зварила каструлю рідкого супу на курячому каркасі. Там плавала одинока картоплина і жменька вермішелі.
— Що це таке? — обурився Макар у четвер.
Він з огидою колупав виделкою злиплий рис на тарілці.
— Я дорослий чоловік, я працюю! Мені потрібне м’ясо! Чим ти мене годуєш?
Лада спокійно допила свою каву. Діти вже поїли й робили уроки у своїй кімнаті. Можна було говорити відверто.
— Тим, на що в мене залишилися гроші, Макар.
— Тобто?
Він відкинув виделку.
— А куди ти поділа все, що було в морозилці? Там же лежала свинина, я пам’ятаю!
— Свинина пішла на котлети для Мирона і Гоші, — відповіла вона.
Лада подивилася прямо на нього.
— Зростаючим організмам потрібен білок.
— А мені?
— А у нас з тобою дієта. Ти ж сам позбавив мене доступу до сімейного бюджету. Я купую їжу на свої залишки. На м’ясо для дорослого чоловіка в моєму бюджеті коштів не передбачено.
— А, ось як! — Макар почервонів від злості.
Він відсунув тарілку.
— Мстишся, значить? Ну-ну. Подивимося, на скільки тебе вистачить.
Він демонстративно встав, одягнувся і пішов. Повернувся через пів години з повним пакетом. Копчена ковбаса, хороший сир, готове м’ясо з кулінарії. Сів за стіл і почав їсти. Жодного разу не запропонував ні дружині, ні дітям.
Молодший, Гоша, зайшов на кухню попити води. Побачив ковбасу.
— Тату, даси шматочок?
Макар завагався. Потім відрізав тоненький шматочок і простягнув синові.
— Тримай. Але взагалі, Гоша, нехай мама готує як слід. У нас мама розподіляє бюджет.
Лада дивилася на це без емоцій. Раніше їй було б нестерпно прикро. Раніше вона б пішла у ванну плакати. Рідний чоловік виявився таким дріб’язковим. Зараз вона бачила перед собою просто чужого, жадібного сусіда по квартирі.
У п’ятницю ввечері Макар дивився телевізор у вітальні. Він наситився своїми окремими запасами. Вважав, що конфлікт вичерпано. Дружина покарана, бюджет під його повним контролем. А якщо їй потрібні гроші — нехай вчиться економити.
Лада підійшла до дверного отвору.
— Макар, вимкни на хвилинку. Нам треба поговорити.
Він неохоче натиснув на паузу. Схрестив руки на грудях.
— Ну чого тобі? Зрозуміла?
— Зрозуміла, — вона коротко кивнула.
Лада пройшла в кімнату.
— Тільки не те, що ти думаєш.
Вона поклала на журнальний столик перед ним кілька роздрукованих аркушів паперу.
— Що це?
Він нахмурився, не поспішаючи брати документи в руки.
— Це позовна заява до суду, — спокійно пояснила Лада.
Вона присіла на край крісла.
— Я подаю на стягнення аліментів на утримання двох неповнолітніх дітей.
Макар моргнув. Він намагався осмислити почуте.
— Які аліменти? Ми ж не розлучені! Ти з глузду з’їхала? Навіщо ганьбитися?
— А ганьбитися не доведеться. Це просто законна процедура, — так само буденним тоном продовжила вона.
Вона вказала на папери.
— Стаття Сімейного кодексу. Батьки зобов’язані утримувати дітей. Якщо один ухиляється — стягується через суд. І розлучення для цього не потрібне.
— Я не ухиляюся!
— Ти позбавив мене доступу до фінансів. Свою зарплату ти витрачаєш на свої потреби і свою ковбасу. Я не можу повноцінно годувати й одягати синів на зарплату вихователя.
Макар почервонів.
— Я сплачую іпотеку!
— Іпотека — це кредит на нерухомість, а не утримання дітей, — зупинила його Лада.
Вона витримала його злий погляд.
— Суд призначить одну третину від усіх твоїх доходів. Твоя бухгалтерія автоматично переказуватиме ці гроші на мій окремий рахунок. І ось на них я купуватиму м’ясо, фрукти та оплачуватиму гуртки.
— Ти… ти не посмієш! — виплюнув він.
Макар нахилився вперед.
— Тоді я тобі взагалі ні копійки понад це не дам!
— А ти й так не даєш, Макар.
Вона скупо посміхнулася.
— Ти пошкодував грошей на те, щоб твоя дружина не вила від болю ночами. Ти запропонував мені лікувати гнійник содою.
Лада встала. Розправила невидимі складки на домашній кофті.
— Заяву я віднесу в понеділок. А поки що, до вирішення справи, ми продовжимо харчуватися окремо. І так, під другим листом там ще одна заява.
Макар тремтячими пальцями відсунув перший документ.
— Про розірвання шлюбу?
Його голос раптом знітився. Втратив усю колишню гордовитість.
— Ладо, ти через якийсь зуб вирішила зруйнувати сім’ю?
Вона подивилася на нього зверху вниз. Поглядом людини, яка остаточно все зрозуміла.
— Не через зуб, Макар. І не через гроші. А через те, що якщо я завтра тяжко захворію, ти принесеш мені подорожник і скажеш не витрачати твої гроші на аптеку. Мені такий сусід не потрібен.
Лада розвернулася і пішла на кухню. Їй потрібно було заварити дітям чай перед сном. Зуб давно не болів. Вперше за дуже довгий час вона відчувала себе абсолютно здоровою.
