Заміж вийшла рано. Що я могла знати про сімейне життя у 19 років? Лише те, як жили мої батьки. А в них якраз все склалося як у казці: перше кохання і навіки. Отже, маючи перед очима такий вдалий приклад, я була впевнена, що наше з Мишком життя буде таким самим. Ох, як же я помилялася.
У час, коли Михайло зробив мені пропозицію, мене зовсім не турбував його фінансовий стан. Я знала, що він із бідної сім’ї, але мене це анітрохи не турбувало. На першому місці стояли почуття.
Мої батьки бачили, яка я закохана і не зважилися відмовляти мене від шлюбу. Самі сплатили нам шикарне весілля, а через рік ще й подарували квартиру, щоб ми перестали поневірятися по орендованих. У результаті саме ця покупка стала фатальною помилкою.
Ось минуло 6 років, у нас народилися 2 прекрасні доньки, я встигла обійняти посаду директора в філіалі компанії, де працювала весь цей час. А Мишко як був безробітним, так і лишався.
Я й забезпечувала сім’ю, і поралася по господарству, чоловік же цілими днями байдикував біля телевізора. На всі мої запитання про те, коли він нарешті знайде роботу, Михайло відповідав: «Як тільки знайду кращий варіант»…
Ось тільки кращий варіант не знаходився кілька років поспіль, і врешті-решт мені набридло чекати. Набридло тягнути все на собі. Тож в результаті я вирішила, що хочу розлучитися.
І як тільки я повідомила про це чоловіка, на нашому порозі одразу з’явилася свекруха з погрозами. Каже, що, якщо подам на розлучення, вони відсудять у мене половину майна, адже квартира була куплена, вже коли ми були одружені, а значить, за законом належить нам обом.
Чесно зізнатися, від такої заяви я просто здивувалася. Хто б міг подумати, що цій родині ще вистачить нахабства на те, щоб зазіхати на майно, у яке вони й копійки не вклали?
Не знаю як мені бути. Батьки кажуть махнути рукою і розлучатися, бо щастя дорожче за будь-яку квартиру. А я не можу так просто взяти і поступитися цим прохвостам!
