Без категорії, Родинні історії

Що робити із чоловіком, який не дарує подарунків? З одного боку – це дрібниця, з іншого мені здається, це ознака відсутності кохання до мене

Що робити із чоловіком, який не дарує подарунків? З одного боку – це дрібниця, з іншого мені здається, це ознака відсутності кохання до мене.

Ми у шлюбі 5 років. Відносини досить складні. Чоловік за характером людина скупа, грошей не шкодує лише своїм родичам, але любить заощадити на собі та на мені за компанію.

На момент укладання шлюбу грошей нам, в принципі, вистачало. Обидва працювали, бюджет був загальний, мій дохід був не набагато меншим, ніж у чоловіка, я могла купити собі необхідне і що хотіла, він майже ніколи це не коментував.

Потім я вийшла в декрет, грошей стало не вистачати, чоловік став ставитись до мене гірше, мабуть, перший порив почуттів вщух. Почалися претензії, що багато грошей йде на їжу (я їм мало, його годую так, що не відходжу від плити, природно, витрата грошей чимала, плюс витрати на дитину, лікарів, комуналку).

Періодично чоловік висловлює мені свої підозри, що я, мабуть, ховаю від нього гроші та відмовляюся від покупок їжі. Я, якщо є можливість, пред’являю чеки з магазину (в один час збирала їх, хоча дратувало, що треба звітувати), якщо чеки не зберегла — виправдовуюсь.

При цьому було таке, що я ловила його на тому, що він ховав гроші від мене. Але його це не бентежить. Мене це, звичайно, напружує, і я мрію про вихід на роботу, але поки що дитина занадто маленька, а няням я не довіряю.

І ось у цей же час сталася зміна і зі святами та подарунками. Перші роки шлюбу ми справно вітали одне одного із днем ​​народження, 8 Березня, чоловічим святом.

Дарували один одному подарунки (я сама вибирала щось дороге і хороше для чоловіка, а на мій день народження та жіночий день він сам нічого не вигадував, питав мене, що я хочу, і зазвичай це було не дуже дороге — квіти , книга, кофточка).

Ще я могла сама організувати похід у кафе, щоб чоловікові було веселіше провести час разом. На Новий рік він прагнув мене не вітати, бо у його сім’ї святкували лише Різдво.

Але і на Різдво якось так виходило зазвичай, що мені дарувалась коробка цукерок або якась дрібниця. Я дарувала йому дорогі подарунки і на Новий рік, і на Різдво.

Ще був мій день ангела (дня ангела чоловіка немає у природі), я звикла, що мене з цим днем ​​вітали і домочадці та колеги. У чоловіка у сім’ї так було неприйнято. Він мені це відразу пояснив і намагався не вітати, я ображалася, зрештою міг привітати з моєї подачі шоколадкою або просто словами.

Мені багато було і не треба, адже головне, увага. Ображало те, що не хотів навіть вітати словами без моєї особливої ​​вимоги.

Ще був день Святого Миколая, якому чоловік надавав великого значення, адже в його сім’ї це було одне з найбільших свят у тому плані, що влаштовувалося грандіозне гуляння, та дарувалися подарунки дітям.

У моїй сім’ї було прийнято неодмінно дарувати один одному якусь дрібницю, хоч шоколадку. У результаті ми дарували один одному з чоловіком по шоколадці, він міг купити торт, тому що цей день плюс до всього був днем ​​нашого знайомства, а він нібито дорожив цим.

На День усіх закоханих ми теж обмінювалися шоколадками чи йшли до кафе. На річницю весілля теж йшли до кафе.

Після мого виходу в декрет якось так завжди виходить, що я заздалегідь відкладаю гроші на всі свята, як і раніше, дарую дорогі серйозні подарунки на день народження чоловіка, Новий рік і Різдво, дрібниці — на дрібні свята.

Чоловік став оброблятися квітами та шоколадками на великі свята, грошей на подарунки мені не відкладає. Щоразу якось так виходить, що на мій день народження зарплату ще не дали, а потім її дають через 2 дні, але чоловік уже не згадує, що щойно був мій день народження.

Дрібні свята чоловік узагалі почав ігнорувати. Коли я висловлюю образу, кажу, що це важливо для мене, чоловік робить здивоване обличчя, відчуваю, що сердиться, але мовчить, потім перекладає розмову на іншу тему.

У результаті ніяково відчуваю себе я, що я щось там вимагаю, якогось кохання, поваги, подарунків хоча б з ввічливості у відповідь. Ніколи не думала, що це все мене так псуватиме мені життя.

Через таке розлучатися не будеш, звичайно. Але відчуваю, що до мене кохання та поваги немає, бажання зробити мені приємне, ні, на мої образи йому байдуже.

Коли я кажу, що через образи (не тільки з приводу подарунків, а й за більшими моментами) я перестаю довіряти чоловікові, боюся його, менше люблю і поважаю, чоловік ніяк на це не реагує. Йому байдуже, схоже.

Вирішила теж його ні з чим не вітати або просто брати гроші, якщо вони є, і купувати собі щось, а чоловіка просто повідомляти, що я себе привітала від його імені.

Але мені така поведінка не до вподоби. Заради справедливості хочу додати, що все ж таки цього року мною було зроблено дві великі покупки для себе — шкіряна куртка та золоте кільце.

Куртка мені була потрібна на осінь, я могла купити щось дешеве, але готуюся потихеньку до виходу на роботу і до відвідування різних громадських місць з дитиною (садок, батьківські збори в школі, походи до лікаря), тому хочеться виглядати солідно щоб оточуючі ставилися більш-менш.

Я виглядаю дуже молодо, як дівчисько, хоча мені 33 роки і якщо одягнена недбало, то оточуючі ставляться до мене вкрай неповажно, мабуть, думають, що я зовсім малолітка і не маю права голосу.

У солідному одязі ставлення інше, як я вже переконалася. Коротше, дорогу куртку хотіла через комплекси та з розрахунком носити багато років. Весь інший одяг ношу старий.

Про кільце мріяла рік, у шлюбі купувала якось сережки, коли сама працювала ще, ну, і обручка була. Знов-таки був розрахунок на солідність, планую надягати лише з урочистих випадків, хотілося хоч раз на сто років чимось порадувати себе.

Чоловік погодився мені його купити із забобони. Він захворів на коронавірус, боявся ускладнень, я пожартувала, що, мовляв, купи мені те кільце, і ускладнень не буде. Він пообіцяв зі страху, і слово дотримався. Смішно, але це так.

Тобто формально чоловік при всій його скнарості та причіпках до витрат на їжу все ж таки дозволив мені купити ці речі.

Але така історія зі святами, мене лякає його байдужість. Мені чомусь уже здається, що він чудово розуміє, що я ображаюся, і спеціально доводить мене,знаючи, що я нічого не зможу з цим вдіяти, буду засмучуватися, плакати.

Просто є в нього схильність ось так спеціально виводити з себе і засмучувати, щоб людина заплакала, зірвалася на істерику, нервувала. Прямо вампір якийсь енергетичний.

Як вітають Вас, і як Ви вітаєте свого подружжя? Як Ви думаєте, у моїй ситуації це все нісенітниця і варто взагалі забути про свята, раз чоловік до цього веде, або це все ж таки означає, що я для чоловіка порожнє місце, і більше нічого хорошого від нього в шлюбі чекати не варто?

Вам також має сподобатись...