Я чотири роки як живу у Європі й стільки ж не бачив рідну матір. Всі кажуть, що я поганий син, начебто кинув стареньку матусю одну, а сам поїхав до кращого життя, але ж це не так.
Мати моя живе в Богом забутому селі й навідріз відмовляється їхати звідти. Вона завжди була аскетичною жінкою – якомога далі від людей та цивілізації. Місто та натовп її дуже дратували. Вона не хотіла, щоб я їхав до столиці після школи, через це кілька місяців сварилася, а потім сказала, що я їй не син, якщо не хочу наслідувати традиції життя наших пращурів, себто вони жили просто й нам треба. Я мовчки зібрав речі й пішов світ за очі.
Поки навчався в університеті кілька разів намагався навідати матір, але вона лише казала, що не знає мене. На четвертому курсі мене запросили на стажування у закордонну компанію, а потім й на роботу взяли. Фактично одразу мав дуже гарну зарплату, надсилав мамі поштою гроші, але листи поверталися.
Коли купив невеличку квартиру та недорогу машину, то поїхав до матері в село, хотів запропонувати переїхати до мене жити, але вона лише зневажливо кинула, що я продався, й навіть до хати не пустила. Так я і поїхав ні з цим назад.
Пройшло ще кілька років, а матері й не було до мене діла. Я домовився з її сусідкою, щоб та тихцем передавала їй від мене гроші та розповідала про її життя. В компанії мені запропонували високу посаду, але для цього треба було переїхати за кордон. Я був дуже радий й наважився ще раз поїхати до матері.
В цей раз здалося, що вона трохи краще поставилася до мене, аж поки не почула про життя в іншій країні. Що тут почалося… Вона кричала не своїм голосом, що я запроданець, що я зганьбив її ім’я та наше прізвище, що я продав її та свою Батьківщину та багато ще чого. Я це все вислухав, мовчки встав та пішов до машини, аби повернутися додому.
За тиждень компанія зробила мені всі необхідні документи, я продав квартиру та машину й поїхав. Не знаю, чи зможе колись матір мене зрозуміти, але я на неї зла не тримаю.
