– Він хороший! – говорила Таня про свого чоловіка.
Подруги її не розуміли. Найближча і найдавніша подруга, Лера, стискала губи, а потім висловлювалася:
– Нізащо б не стала терпіти! Ти ж не в рабстві у нього? Чому він так поводиться?!
Мова йшла про чоловіка Тані, Тимофія. Вони були одружені вже п’ять років, але подруги досі були впевнені, що Таня зробила помилку. І що Тимофій – тир.н і деспот.
Дещо в сімейному укладі Тані й Тимофія дійсно було непросто прийняти. Тимофій заробляв гроші – у нього був будівельний бізнес – і ніяких справ по дому він принципово не робив.
Прибирання, приготування їжі та інші домашні обов’язки повністю лежали на плечах Тані. Дитина – їхній єдиний син, Роман, – теж був ній. Про те, щоб кудись відпустити Таню без дитини, не йшлося.
– Я не нянька, – відрізав Тимофій. – Я втомлююся на роботі.
– Але мені треба підстригтися.
– Виклич майстра додому. Не думаю, що це набагато дорожче.
Так вийшло, що батьків поруч, щоб допомогти, у них не було. Ні у Тані, ні у Тимофія. Його батьки давно виїхали за кордон, до Німеччини, і повертатися не збиралися. Навіть заради онуків.
— Приїжджайте до нас! — кликала Неллі Германівна. — Ми тут із задоволенням з Ромкою пограємося. А літати не хочемо. Ми вже старі для перельотів.
Свекруха, звичайно, кокетувала. Їй було трохи за шістдесят. Але змусити їх приїхати й допомагати з онуком Таня не могла. Тимофій обіцяв, що вони якось виберуться до батьків у Вюрцбург, але поки що ніяк не виходило.
Мама Тані виростила її сама. З чоловіком вона розлучилася, коли дочці було три роки. Батько Тані життям колишньої дружини та дочки не цікавився. А мама Тані, Катерина Сергіївна, пішла з життя від раку вісім років тому.
До речі, коли це сталося, і Таня залишилася сама, розгублена і навіть загублена, Тимофій, з яким вони щойно познайомилися, чудово її підтримав. Саме він, а зовсім не подруги.
У Лери, найближчої і давньої подруги, яка жила в сусідньому під’їзді, була невелика температура, і вона навіть не прийшла, коли Таня зателефонувала.
Це було логічно і зрозуміло – подрузі потрібно було відлежатися, до того ж, навіщо розносити інфекцію з дому в дім, але тим не менше… у Тані було горе, і в тому непереборному й гострому горі їй запам’ятався саме Тимофій, який підставив своє плече і вже не відходив.
Через три роки вони одружилися. А ще через три народився Ромка. Ось тут Таня й зрозуміла, що вдома Тимофій їй не помічник. І не нянька, як він сам висловився.
Викручувалася, як могла. На зустрічі з подругами ходити Таня перестала. Їм було нецікаво, що вона з візочком, у якому сидить малюк. Він у будь-який час міг розкапризуватися, його треба було годувати за розкладом і переодягати за потребою.
Таня бачила, що подруг усе це напружує. Вони самі тікали від дітей, брали перепочинок, і який сенс, якщо там, куди прийшла відпочити, знову буде маленька дитина?
Таня перестала ходити на ці посиденьки. Здається, ніхто від цього нічого не втратив. До неї іноді забігала в гості Лера. Як найближча і найдавніша подруга.
Сама вона жила з чоловіком, не реєструючи стосунків, і ніхто з них не поспішав заводити дітей.
— Чому ти не наймеш няню на допомогу? — одного разу запитала Лера у Тані.
Оце подруга! Няню… та навіщо? Таня й сама непогано справлялася. Ну, так, їй ніхто не допомагав. Але чоловік давав гроші, і вона могла викликати додому і перукаря, і майстра з манікюру.
— Навіщо няня?
– Ти ж постійно з Ромкою! Так і здуріти недовго.
– Та з чого дуріти? Він мій син. Я його люблю.
– Іноді треба й відпочивати. У тому числі й від дітей. Або твій скупиться на няню?
Таня знизала плечима. Вона не питала у Тимофія, чи можна найняти няню, але була підозра, що він відповість: «Навіщо тобі няня? Справляйся сама».
– Угу. А ти кажеш: хороший. – з сарказмом сказала Лера.
– Хороший! Мене влаштовує. Чого ти взагалі причепилася?
Вони посварилися з Лерою, і та пішла, забравши свою думку з собою. Таня видихнула. Ну й добре! У неї все добре… У них. І Тимофій дуже, дуже хороший! Кому не подобається – до побачення!
Чоловік дуже багато працював. Особисто стежив за справами компанії, яку створив. Іноді у Тимофія був час, і вони кудись виходили всією сім’єю.
Він із задоволенням носив Рому на руках і водив на мультики в кіно. Проводив з ним час від душі — Таня бачила, відчувала це. Але от якби з нею щось сталося, Тимофій би не впорався.
Він вдома яйця собі ніколи не смажив. Навіть хліба собі нарізати не вважає за потрібне, адже у нього є дружина. Треба берегти себе. І раптом стиснулося серце – чому вона взагалі про це думає? Все буде добре!
А через кілька днів з’ясувалося, що Тетяна при надії.
— Ура! У Ромки буде сестричка.
– Неочікувано. – посміхнулася вона чоловікові.
Якесь недобре передчуття так і крутилося у Тані в грудях. Вона гнала його і намагалася не звертати уваги, але як воно оселилося кілька днів тому, у парку, на каруселях, так і не відпускало.
Тимофій з Ромкою каталися, а вона стояла внизу, дивилася – Таня не любила каруселі. Раптом вона подумала про те, що Тимофій не впорається, і треба берегти себе. І ось тепер новини. Хороші новини, але страшно… а чому? Невідомо!
Вони віддали Романа в дитячий садок.
– Щоб не втомлював тебе. Більше відпочивай, – сказав чоловік.
Але вдома все одно все робила сама Тетяна.
– Як ти будеш, коли я поїду в пологовий будинок?
– Ну, перший раз же впорався!
– Ромки не було.
– Дурниця! Він їсть у саду. Ввечері замовлю піцу.
– Дуже корисно.
– Нісенітниця! Всього-то три дні.
Таня зателефонувала свекрусі. М’яко натякнула, що була б рада, якби вони прилетіли. Або хоча б одна Неллі Германівна.
– Чому б вам просто не привезти Ромочку до нас на якийсь час.
У Тані ледь не зірвалося з язика: «Та він вас навіть не знає!» Дідуся з бабусею син бачив тільки по відеозв’язку, але це інше. Мало тепла в такому спілкуванні.
Стало зрозуміло, що батьки не приїдуть. Таня заспокоювала себе, що три дні, поки вона в пологовому будинку, Тимофій з Ромкою вже якось дадуть собі раду.
Тепер, коли син ходив до дитячого садка, Тетяні стало легше. Вона могла спокійно прогулятися магазинами, знову почала ходити до салону краси.
Сходила навіть у кіно на денний сеанс. Але фільм виявився сумним, а з урахуванням гормонів Тетяна й зовсім розплакалася.
Один раз сходила на обід з подругами. Але випивати категорично відмовилася, і Рита, їхня з Лерою однокласниця, скривилася:
– Що це за життя у тебе?
– У мене нормальне життя. Мені подобається, – твердо відповіла Таня.
Але вирішила, що більше на ці зустрічі ходити не буде. Вона якось прожила два з половиною роки без цих дівич-вечорів, і далі проживе.
Ва…ність протікала нормально. Таня регулярно відвідувала лікаря і проходила всі необхідні обстеження. Мала народитися дівчинка.
З першими пере..ами Тетяна поїхала до пологового будинку. На швидкій. Посеред ночі.
— Вранці відведу Романа до садочка, і відразу до тебе! — пообіцяв чоловік.
А вона все пояснювала, куди вести Рому, боялася, що Тимофій переплутає двері.
– Ти що, матір? Куди всіх поведуть, туди й я. Везіть вже!
– А група! Групи-то різні. Наша…
– Мамо, я знаю свою групу! Їдь вже за сестричкою. – голосно сказав Роман.
Лікарка посміхнулася і зачинила двері швидкої.
Таня вже десять годин не могла народити. Вся виснажилася. Але по.оги ніяк не хотіли переходити у завершальну стадію. Вона знала, що з другою дитиною має бути легше, але їй, мабуть, не пощастило.
Тиск не піднімався вище норми. Лікарі знизували плечима – всі хотіли, щоб Таня народила сама. Але жодна стимуляція не спрацювала. Нарешті її відвезли на операцію.
Народилася здорова дівчинка. Таня приходила до тями після наркозу і відчувала, що їй… погано.
– Мені погано! – говорила вона лікарю.
Виміряли температуру. Вона виявилася підвищеною. У Тані без кінця брали якісь аналізи, ставили крапельниці, але краще не ставало. А температура все повзла і повзла вгору.
Результати аналізів показували запальний процес. Але що за запалення, ніхто не міг зрозуміти. Минуло три дні. Тимофій забрав їхню доньку додому – малечу виписали.
А Таню продовжували обстежувати, і нічого не знаходили. І навіть крізь температурний туман – температура вже підійшла до сорока – вона відчувала страх: як вони там вдома, без неї? А їй все гірше… якщо вона …, що робитиме Тимофій сам із двома дітьми?
Викликали найкращого професора в галузі гінекології. Юрія Григоровича. Він просто поглянув на Таню і сказав:
– На КТ. Швидко!
На КТ і виявилася проблема. Професор сказав Тані:
– Потерпи, мила, зараз ми введемо тебе в медикаментозну к.му. Інакше ти у нас до операції не дотягнеш. А так дотягнеш. І все буде добре.
Таня тільки й змогла опустити повіки на знак згоди. А через хвилину один укол, і вона вже нічого не відчувала. Перед тим, як втратити свідомість, Таня почула, що їй видалять ма..у.
– Юрію Григоровичу, та їй же робили ке.арів розтин! І там все було нормально! Ми й подумати не могли… — виправдовувалися лікарі пологового будинку.
– Буває всяке. Давайте. Стабілізуємо, і в операційну. Я особисто прооперую, бо наша дівчина вже дуже погано виглядає.
Після операції, коли наркоз майже минув, Тані передали повідомлення від чоловіка. Він приїжджав, але надовго затриматися не зміг.
– З візочком приходив. Сказав: нехай Таня не хвилюється, у нас все добре!
– Та яке там добре?! Він же навіть каші сам не зварить. Старшому.
– Вже все зварив, – посміхнулася медсестра, поправляючи коліщатко крапельниці. – І суміш зробив. Все добре. Головне, одужуйте. А коли переведемо вас у палату, то він туди вже й з візочком приїде. Ваш старший ходить у садок. Все гаразд.
– А записку написати Тимофій не додумався, – посміхнулася Таня і заснула.
Щось їй таке капали… хороше.
Таня пролежала в лікарні довгих десять днів. Ще й не хотіли виписувати, так вона всіх налякала. Але Тетяна запевнила, що почувається чудово. А вдома навіть стіни допомагають.
Вдома несподівано виявився порядок. Тимофій приїхав за нею на машині, поки Роман був у саду. Дочка мирно спала в автолюльці.
– Як вона? Ночами спати не дає тобі, мабуть?
– Ох, Таню… та все нормально! Не переймайся.
Все було випране й випрасуване. Тимофій вправно переклав доньку з коляски в ліжечко.
— Ось, готово. А ти давай, лягай. Лікар сказав, що пов’язку треба змінити вдома.
— Ти будеш її міняти? — здивувалася Таня.
— А в тебе є інші варіанти?
Весь той час, поки Таня відновлювалася після операції, Тимофій був удома. За Ромою він ходив із донькою.
— Навіщо? Я можу посидіти! — сперечалася Таня.
— Можеш. Але якщо вона заплаче, тобі краще поки що її не підіймати. Мені не складно з нею дійти до садка. І давай вже виберемо ім’я!
Ім’я ніяк не вибиралося. Потім Таня сказала:
– Може, Катя?
– На згадку про твою маму? Давай. Я не проти.
– Справді?
– Звичайно. Я ж не якийсь деспот.
– Тимофію… ось ти вдома, а як же твоя робота?
– Тань, ну у мене ж є заступник на такий випадок.
– Але ти ж любиш сам усе контролювати!
– Нічого… все буде добре.
І ночами до маленької Катерини Тимофій вставав сам. Таня вже й не сперечалася. Вона відчувала, як сили потихеньку повертаються до неї.
З розуму зійти! Її чоловік, який відмовлявся навіть бутерброд собі сам робити, бо для цього є дружина, з усім впорався! І з двома дітьми, і з порядком у домі. І з хворою дружиною.
Ні, Таня завжди знала і говорила, що Тимофій у неї хороший, але навіть вона сама не підозрювала, що настільки.
– Тимофію, ти найкращий у мене, – бурмотіла Таня, притуляючись до його плеча вночі. – Коли вже ти мені дозволиш брати Катю на руки?
– Ну я ж кладу її поруч з тобою! Обіймайся на здоров’я. На руки візьмеш, коли лікарі дозволять. А вони сказали, що мінімум два місяці.
– Як ти з усім впорався? І справляєшся…
– Що? Не очікувала? – посміхнувся Тимофій.
– Чесно? Ні. Але я вірила. Знала, що ти у мене хороший!
– Я нормальний, Тань. Будь-який нормальний чоловік повівся б саме так.
А через два місяці, у квітні, у Тані був день народження. До нього залишалося всього два дні, коли вдень раптом пролунав дзвінок у двері.
Таня вже сама залишалася з Катеринкою, а Тимофій повернувся до роботи. Хто б це міг бути? Таня перебирала в голові варіанти, поки йшла до дверей.
– Сюрприз! – закричала Неллі Германівна пошепки.
– Дійсно. – пробурмотіла Таня, пропускаючи свекруху в квартиру.
Слідом увійшов її чоловік, сопучи і згинаючись під вагою пакетів. Де вони були, коли дійсно були так потрібні?!
Немов прочитавши думки Тані, Неллі сказала, нахмурившись:
— Танюшо, не ображайся, що ми не приїхали раніше. Ну Тимофій же тебе не підвів?
Таня мимоволі посміхнулася.
— Ні. Не підвів. Давайте, Ігорю Павловичу, я заберу у вас пакети. Проходьте. Проходьте.
Таня не стала довго ображатися. Дивлячись на те, як батьки Тимофія ласкаво розмовляють з Катею, вона думала про те, що ці люди зробили їй найцінніший подарунок у світі. Саме завдяки їм у неї є Тимофій. Найкращий із чоловіків.
