— Я не хочу! Адже це її речі.
— Дурниці! Ну і що, що її? Вони ж гарні, бери! — не розумів чоловік.
Зоряні було прикро. У її становищі могли б подбати про те, щоб вона не засмучувалася! Але ні. Чоловік і свекруха останнім часом, наче змовилися, безперервно дратують її. То одне, то інше. Тепер ще й ці речі! Як вони не розуміють?!
— Розумієш, Катю, мені неприємно від цього. Ми наче жебраки! Грошей отримуємо нормально, а я все її праскою користуюся. І феном. Купити інші — не можу.
Чоловік лається, мовляв, навіщо марно витрачати гроші, є ж речі, навіщо купувати!
Хоч би потихеньку викинути, а собі нове купити, — скаржилася Зоряна подрузі, витираючи сльози.
— Зоряно… Тільки не плач. У твоєму становищі не можна засмучуватися. Ти ж тільки-но лежала на збереженні! Ледь виписали, і знову туди потрапиш, — вмовляла Катя.
— Роби, як вважаєш за потрібне. І бережи свої нерви. Що ти їм доводиш?
— Не знаю, — хлипнула носом Зоряна.
Зоряна— друга дружина Олега. З першою він розлучився. Погано розійшлися. Скандал, биття посуду. Хоча саме дружина і була причиною розлучення. Точніше, її поведінка.
Незважаючи на те, що у них з Олегом є чотирирічна дочка, вона примудрялася раз у раз заводити романи на стороні. Пару раз Олег її прощав. А потім, коли вона вже зовсім відкрито почала «наставляти йому роги», стався скандал.
Христина била посуд і кричала, що це все тому, що Олег не приділяє їй ніякої уваги. Що вона “засохла” в шлюбі з ним. Що вона не так уявляла собі подружнє життя. І тому, щойно маленька донька йшла в садок, Христина, «причепурившись», вирушала розважатися (вона не працювала).
Удома був безлад. Вечеря до приходу Олега найчастіше була відсутня.
— Та ще й ванну чистити?! Ти з глузду з’їхав?! А манікюр? Я його зіпсую! Він, до речі, коштує грошей. І підлоги мити я не збираюся. Вони чисті. Навіщо їх мити?
Дитина цілий день у садочку. Ти на роботі. А я в капцях ходжу. Готувати? Навіщо? Що за домашні клопоти? Є напівфабрикати. Пельмені, котлети. З цим і чоловік впорається. Поклав на сковорідку — ось і вечеря.
І взагалі, жінка не для цього створена, так! Ось! Знайшовся роботодавець! Я хочу жити, а не ґарувати на ниві домашнього господарства.
Після першого такого пасажу Олег погодився з дружиною. Він її дуже любив. А що? У деяких пунктах вона мала рацію.
Підлога справді чиста. Котлети… Смачні котлети, справді, можна купити готові. Навіщо самому крутити фарш? І взагалі, це його мама все сама робила. Тоді часи були інші. Даремно вона на Христину наговорює!
Адже дружина виглядає як картинка! Стежить за собою. А від домашньої роботи на кого вона стане схожа?
Олег не став сваритися і пробачив дружині, що вона не так часто прибирає та готує. У Христини з’явилося багато вільного часу, і вона пустилася у всі тяжкі.
Дійшло до того, що колеги почали говорити Олегу, що бачили його «благовірну» то тут, то там. То з тим, то з іншим.
Такого, звичайно, Олег вже не стерпів і показав гуляці на двері. Квартира була його. Христина колись прийшла ні з чим. Так ні з чим вона й пішла.
Але, звісно ж, вона забрала доньку, Асю. Хоча навряд чи вона їй була дуже потрібна. Зате вона дуже хотіла досадити Олегу, про що кричала так голосно, що на шум збіглися сусіди (це сталося ввечері).
А дочка, не розуміючи, чому батьки так галасують, забилася в куток і сиділа там, згорнувшись від жаху, обіймаючи свою улюблену ляльку.
Ця картина ще довго стояла перед очима Олега. Було дуже гірко бачити дочку такою. І шкода.
Коротше кажучи, Олег вигнав Христину. Вони розлучилися. Дочка залишилася з матір’ю. Вони стали жити разом із літньою мамою Христини в сусідньому місті.
Найгірше було те, що Христина виявилася зовсім нікудишньою матір’ю. Хоча б її мама допомагала. Вже після розлучення, під час зустрічі з батьком, Ася одного разу сказала Олегу, що їй у садочку краще.
Там вихователька тітка Марина, вона добра і піклується. І бабуся піклується, коли приходить з роботи. А мама… Вона хороша… Тільки вона… вона не дуже піклується. І… і їй все одно.
Дочка розповіла, як одного разу випадково пролила на себе чай і просила маму дати їй нові колготки, щоб переодягнутися. Але мати сказала, що не хоче їх шукати. Це довго. І що вона зайнята (вона розмовляла з кимось по телефону).
А бабуся тоді ще не прийшла з роботи. Маленька сама порпалася в комоді. І нічого не знайшла, зате потім отримала від матері по повній програмі за вивалені з шухляди речі.
Христина якось засунула їх назад, при цьому лаючи дочку і заявляючи, що чай і сам може висохнути. Нема чого переодягатися через кожну дрібницю! За цей час чай, і справді, висох. Колготки затверділи і прилипли до ніг дівчинки.
Ася ходила, немов сирота: брудна і часом розпатлана. Після денного сну волосся стирчало в різні боки, а причісувати її мама теж не дуже любила і робила це лише вранці…
Після від’їзду дружини в будинку Олега залишилося багато її речей. Речі були гарні. Адже він ніколи не скупився. У шафі навіть залишився її шикарний шовковий халатик. Вона його чомусь не забрала.
І багато чого не забрала. Останні слова, які вона сказала перед від’їздом, були:
— Ще згадаєш про мене! Пожалієш! Будеш кусати лікті, що втратив мене! А я собі все нове куплю, ще краще!
…Через пів року Олег познайомився із Зоряною. Ще через пів року вони одружилися. Коли почали жити разом, Олег і запропонував Зоряні користуватися всім тим, що до цього належало Христині. У тому числі й тим халатиком…
Постільна білизна, яку колись вибирала «колишня». І спала на ній. Подушка. На ній вона теж спала. Все було придатним. І майже новим.
— Слухай! Вона нижню білизну теж залишила? І ти її дбайливо зберігаєш, і зараз теж запропонуєш мені доносити? – обурилася тоді Зоряна.
Олег засміявся і перевів все у жарт.
Так і жили. Праска хороша, нова. Її вибирала й купувала Христина. Прасувальна дошка. Фен. Чайник. Зоряна, скриплячи зубами, користувалася цими речами.
Зарплата і в Олега, і в неї була хороша, і вона могла собі дозволити купити все нове. Але Олег був категорично проти. Він не любив кидати гроші на вітер. Подружжя періодично мляво сварилося з цього приводу, поки не настав час, і Зоряна не заваг..ніла.
Тоді одного дня зателефонувала свекруха і запропонувала мішок дитячих речей, що зберігався у неї з давніх-давен, які залишилися від онуки Асі: рожеві комбінезони, чепчики, кофтинки.
Христина якось хотіла їх викинути, але свекруха не дозволила, забрала і сказала, що передасть своїй подрузі, у якої ось-ось теж народиться онучка. А потім чомусь не передала. І не викинула.
Так вони й лежали без діла. І тепер майбутній дитині Зоряни вони дуже знадобляться. Адже УЗД показало дівчинку…
Це, очевидно, стало останньою краплею для Зоряни, яка й так була на межі через складний перебіг вагі…ості. Ось вона й не витримала. Накричала на свекруху. На Олега. Грюкнула дверима й пішла до подруги…
— Знаєш… По-різному буває, — задумливо сказала Катя і налила Зоряні чаю. — Моя сестра, коли вийшла заміж за вдівця, просто зібрала всі речі його колишньої дружини й винесла на смітник: не можу, каже, ними користуватися. Все сама собі куплю.
І купила. А чоловікові не сказала. Та він і не помітив. Де ти бачила чоловіка, який розрізнить рушник через те, що тепер у нього не блакитна смужка, а зелена? І подушки він не пам’ятає, які були. І ковдри.
Постільну білизну нову купила. І живе собі спокійно. А ось моя знайома, Зоя, вона чужого чоловіка відвела… Безпринципна особа. Ну, загалом, сім’ю зруйнувала, відверто кажучи.
Дружина від нього пішла, Зоя й заселилася до нього в квартиру. І нітрохи не сумнівалася — на все готове, що залишилося від тієї жінки. І нічого її не турбувало. Живе, і нічим не переймається. Радіє тому, що все є і купувати не треба…
Кому як. Так що, звичайно, з практичної точки зору Олег має рацію. Але з психологічної… Адже ти весь час про це думатимеш… Навіть одягаючи на свого майбутнього малюка ці повзунки з пакета свекрухи, згадуватимеш його колишню…
— Ось саме! — сказала Зоряна. — Що я, якась жебрачка? Так принизливо. Мене переслідує відчуття, що я на все уживане прийшла. Речі уживані, чоловік уживаний…
— Ну, не кажи так! — сказала Катя. — У вас же з Олегом нормальні стосунки. Ти просто нервуєш через ваг..ність. Це гормони.
— Знаєш… Я подумала… А раптом він скнара? Як я з ним житиму?
— Та ні… Начебто він не такий… Чоловіки просто реально нічого не розуміють у цих жіночих клопотах. Моя тобі порада. Зроби все по-тихому і заспокойся.
…Приїхала свекруха і все-таки привезла цей злощасний пакет з речами. І довго докоряла та вичитувала Зоряну, кажучи, що не можна так безтурботно ставитися до грошей. І треба брати те, що дають. І не викручуватися.
Після того, як вона пішла, Зоряна плакала. Вона не знала, як реагувати на таке ставлення. І ледь не наважилася на розлучення. Олег, який прийшов з роботи, втішав її й казав, що дуже її кохає. І що вона плаче через дурницю. А мати… Ну, сказала й сказала… Чого ображатися? Адже Зоряна живе з ним, а не з матір’ю.
Кульмінацією цієї історії став телефонний дзвінок Христини. Вона заявила здивованому Олегу, що хоче забрати свої речі:
— Ну і що, що минуло два роки? Ти їх викинув чи що? Ні? А де вони? Там моя праска. І фен! Я подам до суду! Тоді я не стала піднімати галас, а зараз відірвуся на повну! Дізнаєшся, де раки зимують! — кричала вона.
Виявилося, що у неї почалися «важкі часи» і вона згадала про своє майно.
— Спільне нажите майно, до речі! — заявляла Христина, яка за час сімейного життя не пропрацювала й дня.
— Та я знаю закони! Не треба мені вказувати! Забирай своє барахло! Приїжджай, хто тобі заважає? — гримнув Олег.
Христина з’явилася і вигребла все те, що так дратувало і засмучувало Зоряну. І праску. І
фен. І шовковий халатик, який так і лежав у дальньому кутку величезної шафи-купе в коридорі. І навіть прихопила ті дитячі речі в пакеті, які привезла свекруха.
— Продам через інтернет. Це теж гроші! А вам вони навіщо? Це моє! Я для своєї дитини вибирала, — злобно посміхалася Христина.
Олег мовчки стояв, схрестивши руки на грудях, і хмурився.
Зоряна при цьому дійстві не була присутня: вона ходила на прийом до лікаря в жіночу консультацію, і Христина її не бачила. Тому колишня дружина так і не дізналася, що в Олега скоро з’явиться ще одна донька…
А Зоряні, яка повернулася додому, зміни дуже навіть сподобалися. Якоюсь мірою вона була вдячна нахабній Христині за її витівку.
— Куди ти? — запитав Олег дружину, яка щойно зняла куртку і знову почала одягатися, почувши новину.
— Піду в магазин, виберу собі фен, — посміхнулася вона.
Зоряні раптом стало смішно, і вона тихо хихикнула: подушки та постільну білизну, після колишньої, вона все-таки змінила. І рушники, і скатертину на кухні. Все нове купила. Але Олегу про це знати не обов’язково. Як сказала Катя: це жіночі клопоти…
