У моєму шлюбі були різні часи. Якоїсь миті ми дійсно любили один одного та це було давно. Познайомилися ми, коли мені було 17. Я мріяла про стрімку кар’єру і принца на білому коні.
Саме в цей час я зустріла його – свого коханого. Йому було трохи за 20. Ходили в кіно, дарував квіти дарував подарунки. Обіцяв, що ми все матимемо. От я й попалася. У 18 років вийшла заміж.
Якийсь час все йшло добре, але потім я дізналася, що чоловік мені зраджує. У свої 23 роки я почувала себе нікому не потрібною, кинутою старою. Він був моїм першим чоловіком. Сім’я просто просила мене піти від нього. Друзі крутили пальцем біля скроні.
Але я все стерпіла. Ми вирішили зробити паузу у шлюбі, але на розлучення не подали. Одна знайома порадила подарувати чоловіку дитину, щоб уникнути проблем з його вірністю. Начебто, коли чолові стає батьком, то у нього змінюється сприйняття світу.
Вже через рік у нас з’явилося прекрасне маля. Чоловік не знаходив собі місця від радості. Допомагав у всьому. Навіть знайшов другу роботу, щоб були кошти на мене та на дитину. Я думала, що мій чоловік – скеля. Ні, я була в цьому певна!
Але через півроку все поступово почало скочуватися на дно. Чоловік мій знову мав лише одну роботу. У принципі, в цьому я йому дорікати не збиралася. Все, що потрібно в нас було – їжа, пелюшки та все інше, що потрібно для мене та дитини. У цьому плані він мене не підвів.
Найгірше було з особистими стосунками. Чоловік міг прийти додому ввечері нетверезий. Залишити покупки у кімнаті або навіть у коридорі. І просто знову вирушити у своїх справах. Звичайно, я говорю не про роботу – гуляв з друзями майже до ранку.
А якось він прийшов додому у такому стані, що ледь зміг взуття зняти. Так і не переодягнувшись, пішов до іншої кімнати. Здавалося, він і забув про мене з дитиною. Через півгодини пролунав телефонний дзвінок, і він комусь зізнавався в коханні.
Тій жінці він сказав, яка вона в нього найкраща та купу інших компліментів. Пообіцяв днями приїхати та надіслати трохи грошей. Сказав, що скучив. Потім телефон відключився, і мій коханий захропів. Мені було так боляче, що я ледь стрималася. Хотілося бігти. Але куди ж побіжиш з дитиною на руках.
З його мобільного телефону я переписала номери цієї жінки. Перечитала кілька повідомлень від неї і навіть побачила пару фотографій. Стало ясно, що це серйозно та надовго. Щобільше, вони були знайомі ще коли в нас не було дітей. Наступного дня ми, як це часто буває, перекинулися кількома фразами, а я нічого не сказала.
Як мені вчинити? Зателефонувати батькам цієї жінки, влаштувати скандал, розлучитися з чоловіком? Це я можу зробити будь-коли. Але ще є варіант дочекатися, поки син піде до дитячого садочка і стане трохи легше. Як не крути, але від чоловіка ми поки що залежимо
