Ніколи не думала, що вийду заміж вдруге, та ще й у такому віці – мені вже 56. Хто взагалі одружується на старості років. Але от мене занесло ще раз у РАГС, хоча я й не вірила, що так бувала. Коли чула такі історії, то думала, що це все вигадка.
Моя дочка переїхала жити у місто, а я залишилася в селі. Звикла до чистого повітря та любила поратися на городі. Та коли попросила переїхати до неї та допомогти з онукою, я радо погодилася.
Щоб було простіше, я продала свій дім і купила дачу в передмісті. Догляд за онукою я чергувала з відпочинком на дачі. Загалом душа раділа на повну. Якось, коли я була на дачі, помітила сусіда який спостерігав за мною.
Якось слово за слово, от і познайомилися. Сусіду 58 років, а жив на дачі зі своєю матір’ю. Ми стали бачитися частіше, і незабаром в нас зав’язалися стосунки. Він розлучений, я давно вдова – чому б і ні, якщо навіть наші діти нас підтримали.
Одного дня він запросив мене у ресторан, де зробив пропозицію. А чого чекати? Нам вже не по 20. Ніхто не знає, що буде завтра. Звичайно, я погодилася. Я не хотіла пишних церемоній, але коли ми почали рахувати гостей, зрозуміли, що розкішному весіллю бути.
З організацією допомагала подруга моєї доньки, все було швидко та злагоджено. Свято було неймовірне, у східному стилі, бо я захоплююся цією культурою, а наречений був зовсім не проти.
Ще під час його підготовки ми почали жити разом. Я взяла господарство в свої руки, чому свекруха була дуже рада. Їй роки вже не дозволяли займатися хатніми справами. Діти дуже раділи за нас. Онуки почали називати його дідусем.
Я б ніколи не подумала, що в такому віці заміж вийду. Але ж це таке щастя! З чоловіком ми не розлий вода, розуміємо один одного з півслова. З ним я почуваюся як за кам’яною стіною. А ще маю таке відчуття, ніби ми були знайомі все життя.
Кохання не знає жодних меж. Це почуття поглинає тебе та повертається сторицею. А старість приходить швидше до тих, хто самотній. Хіба може бути щось гірше, ніж залишитися на самоті на схилі років?
