Родинні історії

Сусіди перешіптуються і косо поглядають, бо я не допомагаю багатодітній сім’ї, яка мешкає в нашому будинку

Щоб назбирати гроші на свою квартиру не в кращому районі, не в новобудові, я працював 6 років. За кордоном мені довелося працювати по 12 годин щодня, щоби привезти додому ці гроші. Ми з дружиною щасливі, що нам вдалося купити своє житло, але стосунки із сусідами у нас не склалися.

Як тільки ми в’їхали, староста будинку запропонував нам вступити до групи у вайбері, де сусіди обговорюють усі питання щодо будинку та його благоустрою. Зручно, сучасно, не забирає багато часу. А нещодавно ми посварилися з усіма сусідами через одну родину.

Коли я прийняв запрошення до групи, там всі гаряче обговорювали багатодітну сім’ю, яка потребувала допомоги. У групі були всі, окрім цієї родини. Там ситуація складна: мама із шістьма дітьми не може фізично вийти на роботу, бо їй треба доглядати дітей. А чоловік у неї безробітний, нещодавно його звільнили з попереднього місця роботи через шкідливу звичку брати все, що погано лежить. З того часу багатодітна сім’я живе на допомогу.

Цій сім’ї завжди допомагають небайдужі люди. Батьки подружжя допомогли їм купити квартиру та зробити ремонт, щоб діти жили у комфорті. Волонтери та сусіди завжди приносять якісь речі та гостинці, вирішують їхні проблеми. Так от у групі хтось запропонував зібрати гроші для цієї родини та передати їм конверт від усіх сусідів.

Майже всі сусіди погодилися скинутися, а ми відмовилися. Тому й посварилися із сусідами. Усі вважають, що люди, які працюють щодня, мають віддати чесно зароблені гроші дорослому безробітному чоловікові, у якого шестеро дітей. У нього є руки та ноги, він доросла здорова людина. Чомусь цей чоловік не хоче думати, де йому дістати гроші, щоб забезпечити своїх двох синочків та чотирьох донечок, він просить допомоги у небайдужих.

А я забезпечую свою дружину із сином, ми живемо на мою невисоку зарплату. Ніхто не думає про те, де я беру гроші і як вони мені дістаються. А я маю дбати про чужих людей, які нічого не знають про контрацепцію та відповідальність.

Сусіди на мене ображаються, косо дивляться. Староста дому переконливо просить переказати йому гроші, бо всі погодилися допомогти. А я не бачу сенсу допомагати людям, які живуть за чужий рахунок.

Можливо, якщо їм не допомагати, вони б самі почали рухатися. Тільки дітей шкода, вони ні в чому не винні. А сусіди не підозрюють, що дітей відверто використовують і продовжують смоктати соки із добреньких сусідів.

Я вважаю, що в наш час кожен може подбати про своє здоров’я, знайти роботу, вирішити, чим займатися в житті. Ми можемо виховувати дітей, народжувати стільки спадкоємців, скільки захочемо. Але, народжуючи нову людину, треба усвідомлювати, що до 18 років про дитину треба дбати. Треба годувати, одягати, вчити, любити, лікувати. Це все зараз коштує недешево.

Я не можу поважати людей і тим більше допомагати їм, якщо вони не думають про себе та долі своїх дітей. Не можна сподіватися, що хтось тобі допоможе. Насамперед треба сподіватися лише на себе.

Вам також має сподобатись...