Свіжа скатерка, тепла піч замість елітних апартаментів і квартири з євроремонтом

Олег давно займався бізнесом. Довгий час просто працював цілодобово, так, що не встигав і поспати іноді. Карантин, криза, все пережив.

Мав як то іноді кажуть, залізну “хватку”. А тут війна. Ще за день перед тим як вся країна почула вибухи, а земля під ногами українців почала труситися від ворожої техніки, Олег як і всі інші, вертався додому з роботи.

Зайшов в магазин, а там бабця на касі, стоїть, копійки рахує. Не вистачає. Зазвичай такі, як цей чоловік, милостиню не дають.

Та серце підказало йому, що треба. Він купив бабці продуктів, гречки, масла, консерви. Він наче відчував, що не те щоб добру справу робить, просто так треба. Бабця подякувала і зі слізьми на очах пішла.

Олег був забув про цю ситуацію. Жінка його вдома насварила потім, готівки більше не було, а картки і рахунки були заблоковані.

Сім’я їхала до родичів в інше місто, ближче до кордону. Та не в нашій ситуації засуджувати когось.

Неподалік від свого рідного міста в них ламається автомобіль. Поле, кілька сільських хат, ні тобі магазинів, ні людей навколо.

Діти голодні, на вулиці ще був лютий. Марина, жінка Олега взяла дітей в пішла шукати прихисток у місцевих в селі.

Олег ще надіявся, що полагодить, та під звуки обстрілів важко зібратися з духом. Марина потрапила в будинок Тетяни Стеранівни, старої бабці, як сама виховувала онуку.

Старий, та чистий, доглянутий будинок, свіжа скатерка, тепла піч замість елітних апартаментів і квартири з євроремонтом, де досі жила сім’я, стали прихистком для Марини та її дітей.

Марина вклала діток, та пішла забрати чоловіка, по дорозі розповіла йому, яка чудова жінка їх прийняла, останні продукти віддала, щоб дітей нагодувати.

Зайшовши в будинок, Олег став на місці як вкопаний. На столі стояв пакет, який він кілька днів тому купив для бідної бабці. А сам бабця, та сама Тетяна Степаніна, стояла і посміхалася. ” Як би там не було, але іноді, нагодувавши нужденного, можна врятувати себе.

You cannot copy content of this page