Я, напевно, погана мати та свекруха, але не можу змовчати, коли дорослі діти лізуть на голову та не беруть до уваги, що я теж жива людина. Сім’я мого сина живе в однокімнатній квартирі. Та весь цей час він будує свій власний будинок, на який завжди немає грошей.
Вони цілий рік ставили паркан та заливали фундамент. Так, за 10 років з’явився перший поверх, але йому мало, син хоче ще два поверхи побудувати. Коли вони приїжджають в гості, то тільки й мови про гроші та будівництво. При цьому ніхто й не питає, чи все в мене добре, як моє здоров’я.
У мене завжди було передчуття, що син і невістка хочуть якнайшвидше продати мою квартиру, а всі гроші вкласти в будинок. Якось син навіть заговорив, що нас всім буде дуже добре жити разом під одним дахом та натякнув, що я б могла вкластися в будівництво. А я точно не хочу жити в одному будинку зі своєю невісткою.
Та син на цьому не зупинився. В наступний приїзд почав оцінювати мою квартиру. Я не витримала й спитала, а де ж мені тоді жити. Відповідь мене шокувала – я мала переїхати на дачу. Цей будиночок старенький, жити там взимку неможливо, бо немає опалення, а я там маю жити. Я звичайно була проти.
Згодом я випадково підслухала розмову невістки з її матір’ю. Вона взагалі хотіла, щоб мене переселити до самотнього сусіда, з яким я добре спілкуюся, а мою квартиру продати. Почуте ще більше мене запевнило, що жити в новому будинку всі разом ми не будемо. А залишитися на вулиці самій теж не хочу. Тепер думаю, що мені робити?
