Із чоловіком прожили в шлюбі шість років, а дев’ять років знайомі. Спільний бізнес, який разом підняли з нуля, любов, взаєморозуміння, скрізь і завжди були разом.
Як одружилися, обидва шалено хотіли дітей, але в чоловіка були проблеми зі здоров’ям. Він посилено лікувався всі ці роки. Я вірила, що все в нас вийде, треба лише докласти зусиль.
Але час минав, чоловік наполягав, що потрібно наважуватися на варіанти лікарів, казав, що кохає і буде в усьому підтримувати. Коли мені виповнилося 31, чекати дива я втомилася і погодилася.
Щойно чоловік дізнався, що я при надії, почалися п’янки з друзями, гулянки, нескінченні святкування. Ми стали батьками чудових донечок-двійняток. Наш тато забрав нас із пологового будинку.
Та вже через кілька днів заявив, що діти його дратують і тепер він не готовий бути батьком. Виявилося все дуже банально: поки я страждала від токсикозу і в усьому собі відмовляла, він знайшов молоденьку дівчину, яку тепер кохає.
І незабаром пішов до неї. Діти його не цікавлять, як я справляюся з ними – теж. На роботі постійно бачимося, і я розумію, що досі боляче, що я його не пробачила, не відпустила і не збираюся цього робити.
Як забути? Як забути все те, що в нас було разом, як пробачити зраду і що говорити дітям, коли вони підростуть? Я не можу сприймати його тільки як колегу по роботі, не хочу вести з ним бізнес.
Я люблю його і мені дуже шкода того, що вже не повернути. Піти з власної справи і перекреслити стільки років важкої праці – теж не варіант, а свою частку бізнесу він не віддасть…
