Перший хлопець у селі — високий, з білосніжними зубами та безстрашний Василь— після служби вступив на медичний факультет. Про це він мріяв ще зі школи.
Одного разу йому влучили по голові гайковим ключем. Хлопця привезли до великого села, у лікарню. Операційна. Шви. Хірург, який жартував і здавався всемогутнім, назавжди закарбувався в пам’яті.
Але на медичному факультеті у хлопця справи йшли не надто добре. Василь тупив, відставав, ледь не вилетів на першому курсі, потім на другому остаточно застряг.
Застряг, і тут звернув увагу на тиху відмінницю Софію.
Вона носила окуляри, знала відповіді на найзаплутаніші запитання найприкріших викладачів. Не вирізнялася красою обличчя чи фігури. Була трохи незграбною, такою доброю дівчинкою, сором’язливою, доки мова не заходить про науку.
Там так, розправляє крила, сперечається, запалюється. Викладачі її обожнюють. Василь подумав: а чому б і ні?
Зачарував її. Трохи, як умів, залицявся: водив у кіно, пригощав морозивом. А на третьому побаченні спробував затягнути в ліжко. Софія зізналася, що у неї ще ні з ким, ніколи. І кущі за кінотеатром — не зовсім підходяще місце для першого разу.
А де ж тоді? Наступного дня поїхали на дачу. Там усе й сталося. Василь на зворотному шляху в електричці дивився на рожеві вушка своєї дівчини й відчував не ліниву гордість переможця, як це зазвичай бувало з ним, а якусь дивну ніжність.
Софія закохалася як божевільна. Написала за Василя реферат, намалювала альбом з гістології. Хто в курсі? Неймовірна річ.
А Василь через тиждень з подивом зрозумів, що така звичайна, а в чомусь навіть смішна Софія здається йому своєю, рідною, потрібною. Зрозумів, що треба її брати. І запропонував одружитися.
Ох, ці студентські шлюби. Сьогодні розписалися — завтра розлучилися.
Василь познайомився з родиною своєї нареченої. Сувора мама працювала завучем у школі й вміла так поглянути, що ноги підгиналися. Стало зрозуміло, чому Софія така стримана.
Красивий, міцний, з великими очима та яскравою посмішкою, Василь справив на майбутню тещу сприятливе враження. Орел. Ще кілька років — і лікар. А що з того, що з села? Діти будуть здоровішими.
До речі, про село.
Студенти подали заяву. І поїхали знайомитися з родиною нареченого в глушину. Софія в автобусі дрімала, притискалася щокою до міцного плеча Василя й відчувала себе щасливою.
Від зупинки йшли пішки. Зібрали півсотні незадоволених жіночих поглядів. Хто ж це їхнього соколика збирається забрати? Що за підступна змія приповзла?
Короткозора Софія, на своє щастя, і половини гримас та усмішок не бачила. Увійшли у двір, потім у будинок. І лише по суворих обличчях мами та молодшої сестри Василя зрозуміла, що справа погана.
Його наречена була їм чужою. Абсолютно. Можливо, за небачену красу чи велике багатство пробачили б вибір улюбленого Василя. Але тут?
“— Що ти в ній знайшов? Кого ти до нас привіз?”
Приблизно такі фрази, тільки грубіші, читалися на обличчях жіночої половини родини.
Василь засумував. Його майже силою потягли до рідних у сусідній будинок. А мила міська дівчина Софія залишилася сама у великій кімнаті. Біля плити, печі та води у відрі з ковшем.
За давнім звичаєм, майбутня невістка мала показати господарність і накрити щедрий стіл для всієї родини. Їй напутствували приблизно так:
”Через пару годин повернемося. Покажи, яка з тебе ґаздиня: накривай стіл за українським звичаєм, щоб і нагодовані були, і напоєні.”
Люди, що виходили, кидали через плече злісні погляди. Хтось навіть зробив вигляд, ніби плюнув. Софія озиралася з переляканим виглядом. Такої підстави вона не очікувала.
Міська дівчина могла приготувати яєчню, замісити сир зі сметаною, ну, картоплю посмажити або бутерброд зробити. А порожній будинок ніби натякав, що наближається перший у житті відмінниці Софії провальний іспит.
Дівчина впала на лавку біля вікна, не розуміючи, за що хапатися. У сараї оглушливо мукала корова. У дворі голосно лаялися гуси.
Сердце билося в горлі. Це кошмар. У що вона вплуталася? Чому Василь не попередив? Що робити? Тікати?
Думки металися, зіштовхувалися, розбивалися на друзки. Софія спочатку схлипнула раз, потім ще раз, а потім почала ридати.
З кутка, з-за строкатої фіранки, пролунало глухе хрипіння — чи то кашель, чи то сміх. Потім фіранка відсунулася. З’явилася, ледве вибравшись, старенька бабуся.
Дошкутильгала до дівчини, взяла її за підборіддя. Зазирнула в очі. Хрипко промовила:
— Ніжна. Добра. Очки розумні. Любиш нашого Василя, значить. Встигнемо.
— Що встигнемо?
— Традиційний український стіл справити: наваристий борщ, крученики, галушки, та ще й наливку дістати. Не соромитимеш хату!
Бабуся вилізла на табурет. І почала командувати: де що брати, де сало, де часник. Ніж у її руках мелькав, наче промінчик сонця на поверхні дуже швидкої річки. Софію вона називала «дитинкою».
Наречена Василя метушилася на всі боки, подавала, наливала, качала тісто. Через деякий час вона зрозуміла, що схожа на тупу асистентку талановитого хірурга. І так буває: лікар працює не тільки за себе, а й за свого незграбного помічника водночас.
Це порівняння її заспокоїло. Софія зібралася. Почала ставити запитання, рухатися швидше й розсудливіше. Справа не пішла, а полетіла.
Бабуся схвально кивала, шепочучи секрети справжнього українського частування — як правильно затовкти борщ зажаркою із салом та часником, щоб дух ішов на все село.
За п’ятнадцять хвилин до появи родичів бабуся сходила у двір, у туалет, потім вмилася, попила водички, прилягла у своєму куточку під іконами. Перехрестилася. Пробурмотіла у бік дверей.
— Ще вони тут будуть вередувати! Нічого, донечко, мовчи й посміхайся. І не говори про мене.
Підморгнула, заплющила очі. До її боку негайно притулився рудий кіт з розлюченим виглядом, більше схожий на дикого звіра, ніж на домашнього улюбленця. Бабуся почала хропіти. Кіт тихо замурчав.
Софія затягнула фіранку й озирнулася. На столі, застеленому вишитим рушником, усе було готове за всіма канонами української гостинності: паруюча макітра, миски з кручениками, духмяний борщ, нарізане сало з часником, домашня наливка.
У цей момент родичі увірвалися до будинку. За плечима рідні промайнуло винувате обличчя Василя. Софія зрозуміла, що зовсім не сердиться на коханого. Ну, забув, буває.
Майбутня свекруха щільно стиснула губи. У тиші, що запала, оглянула багатство на столі, не поспішаючи підійшла, вмочила хліб у борщ, скуштувала крученик. Кивнула. Мовляв, звичай витримано, можна їсти.
— Сідайте, дорогі гості. Спробуємо, чим нас невістка шанує.
Усі засміялися, напруга зникла. На стіл дістали ще й власні частування. Обличчя людей перестали здаватися злими й небезпечними.
Василь нарешті вирвався з рук рідних. Сів поруч із Софією, обійняв її. Від нього трохи пахло домашньою наливкою, а в очах замість збентеження й смутку читалося величезне запитання.
Такого традиційного українського бенкету він явно не очікував. Був упевнений, що Софія в кращому разі впорається з якоюсь рідкою кашею. І дивувався: «Чого ще я не знаю про тебе, моя радість?»
Софія дотримувалася чи то поради, чи то наказу старенької: мовчала й посміхалася.
На зворотному шляху до автобуса йшли повільно, Василь тягнув сумку з подарунками та гостинцями, Софії не дав нести нічого важкого.
А вже в місті, коли проводжав її додому, запитав у під’їзді, чи не сердиться Софія. Вона підвелася на носочки. Поцілувала не в губи, а в чоло. І відповіла абсолютно чесно:
— Ні краплі.
Про таємну допомогу вона нікому не розповідала. Прабабуся Василя вже років десять як вважалася божевільною. І пішла з життя менше ніж через місяць після візиту майбутньої невістки. Більше вони ніколи не бачилися.
Як ви думаете, з ким усе село вітається шанобливо, з поклонами та глибокою повагою?
Правильно, матір Софії вміла й вміє вселяти трепет. Вона вражає навіть механізаторів.
Свати, коли вона на місяць-два приїжджала влітку з онуками на свіже повітря, ходили перед нею як по струнці. Кішки навіть сльози пролили.
У шлюбі Софія була й залишається щасливою. Дисертацію написала собі, Васі. Потім і синові з донькою допомогла з навчанням та наукою.
Зараз вона завідує відділенням. Василь працює головним лікарем. У нього виявився діловий хист. Бували у наших героїв і важкі часи. Не будемо брехати. Але Софія сама собі шепотіла:
«Нічого, дівчинко, ти впораєшся».
І все налагоджувалося.
