Мені складно було зрозуміти ті сімейні пари, які розлучалися через зради, якісь образи, і просто елементарне нерозуміння одне одного. Розлучалися назавжди. “Отже, не кохали один одного” – думала я. І щосили, навчаючись на чужих помилках, намагалася не робити своїх.
Ми одружилися за три місяці після знайомства. Ми не були дуже молоді, але й не старі для весілля. Коли я виходила за нього заміж, я не могла сказати, що шалено кохала його. Та й розрахунку тут теж не було. Просто, людина була хороша, і мені з ним було легко.
За дев’ять місяців після весілля у нас народився син. Я була щаслива, чоловік також. Хоч чоловік ніколи не вмів надавати належної уваги, робити компліменти, дарувати подарунки, я приймала його таким, яким він є. Я розуміла, що все сильніше і божевільніше кохаю цю людину.
Через роботу чоловіка по кілька днів могло не бути вдома. У ці дні я дуже сумувала за ним, здавалося, без нього мені не вистачало повітря. Займаючись домашніми справами, виховуючи синочка, я намагалася зробити наше сімейне вогнище затишним, щоб чоловік завжди поспішав додому з роботи.
Напевно, правду кажуть, що кохання сліпе. І мені кохання застилало очі. Я прощала йому все! Він міг загуляти після роботи із друзями. Втім, як і багато інших чоловіків – це не рідкість. Не знаю, чи були в нього інші жінки та й не хотіла знати. Чоловік гуляв, приходив додому пізно, іноді під ранок.
Я лаялася, плакала, але потім прощала, списуючи все на втому на роботі. Йому просто треба було розслабитись після важкого трудового дня. Наше спільне життя текло своєю чергою. У складних ситуаціях мені завжди допомагали мої батьки. Його ж мама навпаки, завжди була проти мене.
Вона не хотіла, щоб мій чоловік зі мною одружився, хотіла своєму синові іншу дружину. Загалом, відносини у нас із нею, м’яко кажучи, не склалися. Я дуже хотіла, щоб моя сім’я була по-справжньому щаслива і мала все необхідне. Коли в наш дім прийшла біда, я цього не помітила.
Тому нічого не змогла зробити. Я стала помічати, що мій коханий приходить додому в якомусь незрозумілому стані. Він мене заспокоював, казав, що все добре. І я вірила. Вірила та прощала. Я танула в його обіймах, бо любила його, дуже любила.
Через кілька років після весілля, із села, де жили до цього, ми поїхали до міста. Чоловік багато працював, заробляв гроші. Наш синочок не хотів ходити в садок, тому довелося найняти йому няню, а мені влаштуватися на роботу, щоб допомагати чоловікові забезпечувати сім’ю.
Було тяжко, але ми справлялися. Ще за два роки у нас народився ще один син. І чоловік знову залишився єдиним годувальником у сім’ї. Мені як і раніше здавалося, що все буде добре, що все йде як завжди, чоловік працює, я з дітьми та господарством.
Поки що одного разу я випадково не знайшла у нього в кишені дивний порошок. У мене була істерика, пропало грудне молоко, але, з тим самим спокоєм, чоловік відмахнувся від мене і нічого не пояснив. Я мовчки погодилася з ситуацією, що склалася.
Але підозри мене не залишали, і я почала стежити за його поведінкою. Почастішали сварки, але я все ж таки намагалася стримувати емоції, і не «пилити» чоловіка зайвий раз, а з грошима ставало дедалі гірше. Чоловік усе списував на затримку зарплати. У підсумку ми вирішили переїхати до села.
Коли молодшому синочку виповнилося півтора роки, мені підвернулася хороша робота. Дякую величезне моїй дорогій матусі, вона допомагала мені з дітьми, поки я проходила навчання та стажування. Я почала заробляти непогані гроші. Чоловік майже перестав приносити додому зарплату.
Для того, щоб купити свій будинок, нам довелося взяти перший у своєму житті кредит. І ось, нарешті, ми переїхали у власний будинку, зробили ремонт і здавалося мені, що все в нас чудово – дім, сім’я, робота. Я віддавала всю себе чоловікові та дітям, оточувала їх турботою та ласкою.
Але мій милий, чомусь усе більше ставав роздратованим, втомленим, не звертав уваги на мене та дітей. Міг пропасти на два-три дні, не з’являтися вдома. Я почала підозрювати, що в нього з’явилася інша жінка, а коли говорила з ним про це, то він лише висміював мене.
Мені було дуже прикро, уткнувшись у подушку, я могла проревіти до ранку, поки чоловік тихо поряд сопів. На ранок я розуміла, що каяття від нього не домогтися, і що треба його приймати таким, яким він є. Ось так пролітали роки нашого сімейного життя. Чоловік дедалі частіше пропадав ночами.
Міг вийти на п’ять хвилин, а зникнути на три дні. Я не спала ночами, переживала, плакала. І поступово розуміла, що він мене дурить. Він став дедалі частіше тягти з мене гроші, вигадував різні причини. Ми часто сварилися. Якось, не витримавши, я вигнала його з дому.
Хотіла розпочати нове життя без нього, але я настільки сильно любила чоловіка, що не змогла пережити нашу розлуку, та й діти постійно питали про тата, нудьгували. За три місяці ми помирилися. Він повернувся, сказав, що все буде по-іншому, але інакше не стало.
Скажу тільки, що для того, щоб розрахуватися з боргами, мені довелося продати будинок. Разом із чоловіком ми прожили майже 14 років. Всі ці роки у мене глибоко в душі теплилася надія, що все у нас буде добре. «Адже людина, яка одного разу помилилася, має право на допомогу!» – думала я.
Нашому третьому синочку немає ще й року. Ні, тепер я розумію, що дітей народжувала для себе, а не для нього. Мої сини – це моє життя, моя гордість! Прощаючи своєму чоловікові всі образи, даруючи йому безмежне кохання, я просто не знала, або не хотіла знати, що він залежний.
Тепер, через стільки років, я зрозуміла, що всі ці роки «ходила замкненим колом», що попри всі обіцянки, чоловік не виправиться вже ніколи. Залежність йому замінили все. Він почав красти в мене гроші, продавати речі з дому. Його ставлення до мене та дітей остаточно «вбили» моє кохання.
У мене в душі нічого не залишилося ні ненависті, ні жалості. Наша сім’я розпалася остаточно. Через нього в мене з’явилися величезні борги. Зараз мені дуже важко, але маю синів, заради яких я живу. І я вірю, що все буде добре.
