Я жила в сім’ї, де крім мене були ще 4 дітей. Батьки дотримуватися традиційних поглядів. Тобто старші діти дивилися за молодшими й були скоріш безплатними робітниками, ніж просто діти. Я не була проти мами з усім допомагати, але й хотілося час проводити з однолітками, але зась.
Коли мені виповнилося 15, то матір почала говорити, що я маю вийти заміж. Її чомусь турбувало, що я можу залишитися без чоловіка. Вона таки змусила мене вийти заміж за 27-річного сина її знайомих. Мене ніхто не питав, чи хочу я, чи в мене є якісь плани – я мала лише опікуватися чоловіком, дітьми та побутом.
Зрозуміло, що між мною та моїм чоловіком ніякого кохання не було. Нас навіть друзями було важко назвати. Через два роки в нас з’явився син, бо родичі вимагали, а згодом – донечка. Весь мій час забирали діти та побут, а чоловік забезпечував нас та більшість часу проводив на роботі. Я нічого не вміла, крім як готувати, прибирати та дітей глядіти, адже мені не дали навіть змоги навчатися після школи.
Якось я побачила, як роблять домашнє мило. Мені стало цікаво, чи вийде в мене, наче все було просто. Я купила все необхідне для свого хобі, але чоловікові це дуже не сподобалося і він мені влаштував скандал, бо я викинула гроші на вітер. В мене, до речі, все виходило, я навіть почала продавати те мило й мала трохи власних грошей, які витрачала на сім’ю.
Поки дочці не виповнилося 15 я сиділа вдома, бо вона постійно хворіла, потім стало легше, бо донька була вже самостійною. Я під критику чоловіка знайшла собі роботу, почала спілкуватися з іншими людьми, в нас з’явилися друзі та приходили гості. Мені навіть здалося, що життя почало налагоджуватися.
Тільки чоловік на людях удавав безмежне кохання, бо як ми залишалися вдвох, то я чула лише критику на свою адресу. То я набрала кілька кілограмів, то на новій сукні пляма, то пасмо волосся вибилося, то вечеря не така, то ще щось. Я в цьому жила все своє життя, тому мене не зачіпало. Згодом й син почав повторювати за батьком.
Останньою краплею стало те, що я на власні кошти купила собі широкий шарф. Чоловікові він не сподобався колір, який він назвав дитячим, та порівняв мене з домашньою худобою. Я більше не могла терпіти, тому подала на розлучення. Зараз живу на орендованій квартирі. Мені стало легше як морально, так і підтримує, а дочка лише каже, що сумує та згодна зі мною.
Чоловік й після розлучення влаштував мені терор. Спочатку дзвони з погрозами та прокльонами. Потім почав перепрошувати та молити повернутися. В мене жодних думок з приводу возз’єднання. Не знаю, чи права я, чи ні, але так жити було неможливо.