– Я подаю на розлучення, – оголосила Ольга.
Денис у цей час захоплено дивився футбол і… ніяк не відреагував на слова дружини.
Ольга підійшла і вимкнула телевізор.
– Ти що робиш?! З глузду з’їхала?! – закричав Денис, потім схаменувся, зробив над собою зусилля і миролюбно вимовив:
– Вибач. Просто там такий важливий момент.
– Впевнена: не важливіший за те, що я сказала.
– А що ти сказала? – зніяковів чоловік, зрозумівши, що, як завжди, пропустив слова дружини повз вуха.
– Я подаю на розлучення.
Денис витріщив очі:
– Як «на розлучення»? Чому? Мені здавалося, у нас все добре.
– Тобі здавалося.
– Зачекай… Вчора ми були в театрі, позавчора я приніс квіти, минулого тижня ходили в кіно. Все, як ти любиш…
– Так, але тільки все це було вперше за сім років шлюбу. І я навіть знаю, чому.
– І чому ж?! – Денис починав злитися.
– А тому, що я віддала дітей в садок, влаштувалася на роботу, стала ходити в спортзал, в салон краси, змінила імідж, завела нових друзів.
– При чому тут це?
– А при тому! Ти раптом побачив, що я комусь цікава, що чоловіки звертають на мене увагу, що я вже не потребую тебе як раніше.
– Нісенітниця якась…
– Ні, Денис, це не дурниця. Інакше ти б не злякався, не став би крутитися навколо мене, догоджати, в рот би не заглядав, квітів би не дарував. Я вже не кажу про кіно і театр. Це з твого боку – просто подвиг!
– Я намагався… Хотів зробити приємне… Зачекай, я так і не зрозумів: ти через це вирішила розлучатися?
– Так. Я більше не хочу так жити. Ти зараз люблячим чоловіком прикидаєшся, а де ти був, коли я ваг.тна ходила, коли дітей народжувала, коли ночі не спала? Ти ж жодного разу ні в чому мені не допоміг!
Був присутній у нашому житті чисто символічно. Приходив, їв, спав. Можу порахувати, скільки разів ти дітей на руки брав!
– Я взагалі-то працював! – Денис навіть підскочив від обурення, – щоб вас забезпечити!
– Працював, не сперечаюся. Але ж не тільки нас забезпечував – себе теж. І вихідні мав, тільки вважав за краще проводити їх з друзями.
– Маю право!
– У мене – вихідних не було, – продовжила Ольга, не звертаючи на репліку чоловіка ніякої уваги, – хоча діти… вони і твої теж.
Тільки тебе це цікавило в останню чергу. Так і чую твої слова: я тобі гроші віддав, чого ти ще хочеш? А я хотіла…
Хотіла, щоб поруч був надійний, рідний чоловік. Щоб підтримав. І не тільки матеріально, але й морально. Щоб зглянувся врешті-решт.
Але тобі було не до цього. Ти жив своїм життям, в якому не було ні мене, ні наших дітей…
– Не перебільшуй.
– Я й не перебільшую. Ти хоч знаєш, в який садок вони ходять? Ми, між іншим, до нього добираємося хвилин сорок. Вранці! У транспорті!
А ти на роботу один в машині їдеш як пан. І виходиш за двадцять хвилин. Однак, жодного разу не запропонував відвезти дітей в садок.
– Ти не просила, – буркнув Денис.
– А чому я повинна просити? Є речі, про які люблячого чоловіка і батька не просять. Це – само собою зрозуміло. Правда, не у твоєму випадку, оскільки про любов мова не йде. Ніколи не йшла…
– Ти прямо монстра з мене зробила…
– Ні, Денисе, ти не монстр. Ти просто абсолютно чужа для мене людина. Став чужим… Або був.
– Це тобі, а дітям? Що ти їм скажеш? Як поясниш?
– Ой, тримайте мене семеро! – розсміялася Ольга, – та вони зовсім недавно почали тебе на вулиці впізнавати! Так що з цим проблем у мене точно не буде.
Денис не знайшов, що відповісти. Частково Ольга була права, але і його можна зрозуміти: він – чоловік, вона – жінка і повинна знати своє місце, і будинком займатися повинна, і дітьми.
Батько Дениса завжди так говорив. І мама погоджувалася. А Ольга чомусь незадоволена…
– І як ти збираєшся жити на одну зарплату з двома дітьми? – пішов Денис в атаку, – що стосується мене – то я ні копійки не дам!
– Даси, – спокійно відповіла Ольга, – аліменти ніхто не скасовував. І майно, яке ми нажили за сім років, ми через суд розділимо. Хоча там і ділити особливо нічого, але все-таки.
Холодильник, як не крути, нам з дітьми потрібніший. А, знаючи тебе, я впевнена: саме за нього ти вчепишся, щоб болючіше зробити. Тому все – тільки через суд. Благо, квартири у нас немає.
До речі, ти можеш в цій залишитися. А нам з дітьми я іншу орендую (вимовляючи останню фразу, Ольга зробила невелику паузу, в глибині душі сподіваючись: Денис не погодиться, скаже, що іншу квартиру орендує саме він, що дружина і діти можуть жити там, де звикли… Але Денис нічого такого не сказав), – … я вже пригледіла підходящу недалеко від садка.
– Ну і валіть! – Денис більше не міг спокійно слухати Ольгу, – подумаєш: Цаца! Все продумала?! Нічого не забула?! А машина? Її я тобі не віддам!
– А я й не прошу, – посміхнулася Ольга, – вона мені не потрібна.
– З чого це ти така щедра?! – Денис уже не міг зупинитися, – машина їй не потрібна! Мабуть, уже на іншій їздиш?! Ну, зізнайся: давно у мене роги виросли?! Щось ти надто сміливою стала!
– Не здивував, – Ольга була абсолютно спокійна, – я знала, що почую щось подібне.
– Та зрозумій ти, нарешті, – Денис підлетів до дружини, схопив за плечі, почав трясти, – кому ти потрібна з двома дітьми?! А давай… забудемо все, що ти тут наговорила? Будемо жити разом, як раніше. Я виправлюся, чесне слово!
– Як раніше? Ні, – твердо відповіла Ольга, – ніяк не вийде.
– Але чому?! – Денис навіть не кричав, він ревів на повний голос.
– Тому що я більше не кохаю тебе…
Денис розгубився, внутрішньо запанікував і раптом, ніби відчувши, що подальші розмови безглузді, погодився:
– Раз так – подавай на розлучення.
Їх розлучили через півроку. Все сталося так, як планувала Ольга.
Тепер вона з дітьми живе недалеко від дитячого садка і ранок у робочі дні у неї проходить набагато спокійніше.
А у вихідні – вона взагалі вільна жінка! А все тому, що колишній чоловік забирає дітей до себе! Возить по місту, сидить з ними у себе вдома, грає з ними в усілякі ігри. Навіть готує сам!
І хто зрозуміє цих чоловіків?
Поки одружений – ні дружина, ні діти не потрібні. Сприймає як само собою зрозуміле.
Як розлучиться – і час на дітей знаходить, і мало не найкращим у світі татом стає.
Ні, звичайно, не всі такі… Але половина – точно!
Спеціально для сайту Stories
