— Ти ж бездітна, тобі не зрозуміти, що таке материнське вигорання, тож замовкни і не смій мене судити! — цей хрипкий голос у слухавці, що переходив у виск, остаточно знищив залишки професійної етики, які ще стримували Ольгу від публічного скандалу.
У суботу о пів на восьму ранку вона стояла посеред задушливого цеху кондитерської фабрики на околиці Львова, стискаючи в руці телефон, на екрані якого все ще світилася відкрита вкладка Instagram.
З короткого відеоролика, на Ольгу дивилася її колега Аліна — з келихом ігристого, у білосніжному махровому халаті на тлі димлячого термального басейну.
А всього дванадцять годин тому ця ж Аліна, розмазуючи туш по щоках, стояла перед нею в роздягальні, благаючи замінити її на зміні, бо її семирічний син «горить від страшного вірусу, і температура вже під сорок».
Ольга не вміла відмовляти, коли справа стосувалася дітей. Власний багаторічний і безуспішний досвід лікування без..іддя, що залишив за плечима роки надій і зруйнований шлюб, зробив її вразливою до чужого батьківського болю.
Вона знала цей липкий жах безпорадності, тому, коли Аліна розплакалася, розповідаючи про хрипи в легенях маленького Микити та швидку, яка «досі їде», Ольга мовчки забрала її бейдж, скасувала свої плани на довгоочікувані вихідні та вийшла на конвеєр.
Дванадцятигодинна зміна на ногах, контроль температурного режиму печей, тонни готової продукції — Ольга буквально падала з ніг, втішаючи себе думкою, що рятує чужу дитину.
До того самого моменту, поки о третій годині ночі, під час технічної перерви, вона автоматично не прокрутила стрічку соцмереж.
Ранковий дзвінок Аліні був не зі злості, а з дурною надією на помилку. Може, це старе відео? Але Аліна навіть не намагалася викручуватися. Зрозумівши, що її викрили, вона миттєво перейшла в агресивний наступ.
— Моя дитина в надійних руках, з бабусею! — відрізала Аліна, перекрикуючи шум басейну на задньому плані. — У сина піднялася температура від стресу, бо я постійно на роботі!
Мені лікар прямо сказав: мамі треба перепочити, інакше ви обоє захворієте. Чоловік купив цей тур місяць тому, мені що, треба було втратити гроші через застуду?
Ти самотня, у тебе вдома тільки кіт, тобі не треба готувати на трьох і перевіряти уроки вночі. Ти просто заздриш, що у мене є особисте життя, а у тебе — тільки понаднормові!
Ольга повільно опустила слухавку, відчуваючи, як всередині наростає важка, глуха образа.
Колега по зміні, Степанівна, співчутливо простягнула їй склянку води, але Ольга лише похитала головою.
У цей момент у цех увійшов начальник виробництва, Едуард Романович — суворий чоловік, який визнавав лише сухі цифри та стовідсоткове виконання плану.
— Гаразд, дівчата, прискоримо темп, — наказав він, звіряючись із планшетом. — Замовлення для торговельної мережі потрібно відвантажити до другої години дня. Аліна де? Вона ж просила перенести зміну на сьогодні через сімейні обставини?
Ольга подивилася на начальника. У її голові промайнула думка розповісти все як є, показати скріншоти історій, які вона встигла зробити. Але вперта гордість і небажання влаштовувати скандал на робочому місці зупинили її.
— Аліна не прийде, Едуарде Романовичу. У неї форс-мажор. Я відпрацьовую цю зміну за неї.
— Чудово. Премія за мій рахунк, — коротко кинув начальник і пішов.
Степанівна лише розвела руками:
– Оля, ну навіщо ти мовчиш? Вона ж на твоїй шиї в рай їде! Сама в Трускавці боки гріє, а ти тут за двох віддуваєшся!
Ольга промовчала. Вона вирішила, що допрацює ці кляті години, але після повернення Аліни їхньому спілкуванню настане повний і беззаперечний кінець.
Однак справжня лавина подій назріла там, де Ольга найменше очікувала.
У понеділок вранці Аліна з’явилася на роботі сяючою, відпочилою, з легким ароматом дорогого парфуму. Вона демонстративно пройшла повз Ольгу, навіть не кивнувши, і відразу попрямувала до кавового автомата, де вже зібралися дівчата з технологічного відділу.
Ольга перевіряла маркування коробок, коли до неї долетіли уривки розмови.
— Та годі вам, дівчата, — голосно, з удаваним зітханням говорила Аліна. — Оля сама зголосилася. Їй же нудно вдома, за кожну копійку тремтить, адже вона самотня.
Я їй просто послугу зробила — дала можливість заробити за підвищеним тарифом. А то сидить у своїх чотирьох стінах. А материнство — це праця, за яку теж належить відпустка.
Ольга завмерла. Всередині все закипіло. Вона повільно підійшла до компанії. Розмови одразу стихли, дівчата почали відводити погляд.
— Повтори, що ти щойно сказала? — тихо, але чітко промовила Ольга, дивлячись Аліні прямо в очі.
— А що я такого сказала? — Аліна виклично підняла підборіддя. — Те, що ти скористалася моєю ситуацією, щоб заробити? Всі знають, як ти чіпляєшся за підробітки. Скажи спасибі, що я тобі свої годинни віддала.
— Твоя дитина, за твоїми словами, горіла від температури під сорок, — нагадала Ольга, і її голос затремтів від ледь стримуваного гніву. — Ти плакала в роздягальні. Ти брехала про швидку.
— Син одужав, уяви собі? — огризнулася Аліна. — Дали жарознижуюче, і все минуло. А в мене путівка пропадала. Що я, мала сидіти вдома й дивитися, як гроші зникають? Ти не мати, тобі цього не зрозуміти. Народила б — тоді б і права качала. А поки сиди тихо і крути свої коробки.
У цей момент двері технологічного бюро відчинилися, і на порозі з’явився Едуард Романович. Його обличчя було блідим, а в руках він тримав роздруківку фінансового звіту та журнал технологічного контролю.
— Так, дами, припиніть балаканину, — пролунав його бас по коридору. — Аліна, зайди до мене. І Ольга, ти теж.
У кабінеті начальника панувала крижана атмосфера. Едуард Романович сів за стіл, уважно подивився на обох жінок і розгорнув накладні.
— Субота, денна зміна, — промовив він. — Ольго, ти фактично працювала за двох на лінії формування. Через надмірне навантаження та поспіх наприкінці зміни стався брак у партії шоколаду з горіхами.
Налаштування апарату вчасно не скоригували, вся партія пересмажилася. Збиток підприємства — сорок тисяч гривень.
Аліна переможно посміхнулася і співчутливо зітхнула:
— Ось бачите, Едуарде Романовичу, я ж казала, що Ользі не можна довіряти такі обсяги. Вона заради грошей береться за все підряд, а потім неуважна. Добре, що мене в місті не було, а то б ще на мене провину звалили.
— Зачекайте, — Ольга зробила крок уперед. — Я відпрацьовувала другу зміну поспіль без повноцінного відпочинку! Апарат зламався ще в п’ятницю, ми подавали заявку черговому слюсарю!
— Заявка не була оформлена належним чином, — відрізав начальник. — Згідно з регламентом, штраф стягується з чергової зміни. Тобто з тебе, Ольго, оскільки напарниця була відсутня. Але є один нюанс.
Едуард Романович повернув до них монітор комп’ютера. На екрані була відкрита офіційна сторінка кондитерської фабрики у Facebook, куди в особисті повідомлення надіслали скріншот.
Той самий, зі сторіс Аліни, де на задньому плані красувалася геолокація заміського комплексу та підпис: «Втекли від суєти. Дякую коханому за спонтанний вікенд!»
Але найцікавіше було в іншому — під ранковим дописом фабрики красувався розгніваний коментар від жінки, яка виявилася рідною сестрою чоловіка Аліни.
Вона писала: «Поки ваша співробітниця Аліна розважається у спа-центрі, її хвора дитина сидить зі мною, і ми вже третій день не можемо збити температуру! А на роботі вона бреше, що на зміні! Ганьба такій матері!»
Аліна миттєво втратила всю свою гордовитість. Її обличчя вкрилося червоними плямами, вона судорожно ковтнула повітря.
— Це… це нахабний наклеп! Зовиця мене просто ненавидить і стежить за моїми соцмережами! — закричала вона.
— Мені байдуже на ваші сімейні конфлікти, — крижаним тоном промовив Едуард Романович. — Але через твою брехню, Аліно, ми отримали публічний скандал на офіційній сторінці бренду.
Більше того, ти сьогодні принесла лікарняний лист, оформлений нібито з суботи для догляду за дитиною, щоб виправдати свою відсутність у табелі та отримати виплати.
При цьому в суботу тебе не було в місті, а дитина, судячи з коментарів родичів, перебувала не з тобою. Це підробка документів і шахрайство.
— Едуарде Романовичу, будь ласка… — Аліна кинулася до його столу, з її очей полилися сльози. — У мене кредит, у нас дитина! Оля, ну скажи йому! Ти ж добра! Ти ж сама погодилася підмінити!
Ольга подивилася на колегу, що плакала. Ще кілька днів тому вона, напевно, пожаліла б її. Але зараз, згадавши жорстоку фразу «ти не мати, тобі не зрозуміти», Ольга відчула дивний спокій.
— Я погодилася підмінити тебе, бо думала, що твій син у небезпеці, — тихо сказала Ольга. — А ти вирішила використати мій особистий біль, щоб виправдати свій егоїзм.
Штраф за зіпсовану партію, Едуарде Романовичу, я оскаржувати не буду — треба було жорсткіше вимагати виклику слюсаря. Але працювати в одній зміні з нею я більше не зможу.
— І не доведеться, — відповів начальник, висуваючи шухляду столу. — Аліно, пиши заяву за власним бажанням. Прямо зараз. Або ми звільняємо тебе за прогул і подаємо заяву про фальшивий лікарняний. Вибирай.
Аліна обернулася до Ольги, її обличчя спотворилося від злості.
— Ти заздрісна сволота, — просичала вона, хапаючи ручку. — Все життя одна проживеш. Через тебе моє життя руйнується!
Ольга не стала слухати. Вона розвернулася і вийшла з кабінету. Через два тижні Аліна звільнилася і зникла з поля зору.
А Ольга… Ольга вперше за довгий час перестала відчувати себе винною за те, що у неї немає дітей. Вона зрозуміла, що порядність і вміння співчувати не залежать від штампів у паспорті чи кількості народжених дітей.
