Як завжди, зранку в будинку Сергієнків було шумно. Молодші члени сім’ї збиралися до школи і «ходили на головах» одночасно.
Дев’ятнадцятирічна Ліза, яка навчалася в медичному, прасувала білий халат. На цьому справа не обмежилася. Хтось із сестер підклав їй на прасувальну дошку свою блузку, молодший брат підсунув піджак від шкільного костюма. Діти в родині Сергієнків були всі самостійні, але й скористатися моментом теж вміли.
А Лізі було нескладно, вона вставала раніше, щоб все встигати, тому прасувала і блузку, і піджак. Батьки виїжджали раніше за всіх. Потім розходилися діти. Ну як розходилися? Тільки Ліза їхала в медінститут, решта четверо купкою ходили в одну школу.
П’ятеро дітей, це вам не жарти! Багато сусідів несхвально косилися на галасливу родину. Ліза щиро не розуміла, що вони мають проти. Сім’я у них дружна. Батьки працюють, а діти допомагають один одному, утримують в порядку квартиру. Так, у них завжди гамірно, що не дивно з такою кількістю дітей. Але це ж здорово!
Лізі подобалася обстановка в родині. Вона шалено любила своїх молодших, любила батьків і мріяла про те, що коли-небудь у неї буде така ж родина. Нехай не п’ятеро дітей, але трьох вона точно хотіла народити.
Квартира швидко спорожніла. Ліза, яка йшла останньою, пройшлася по кімнатах, перевірила, чи всюди вимкнено електрику, поглянула на конфорки на плиті. Це завжди було обов’язком останньої людини, яка виходила з квартири вранці. І не завжди це була Ліза. Просто з сьогоднішнього дня їй можна було виходити пізніше.
У дівчини почалася практика в дитячій міській лікарні, що знаходилася всього в двох зупинках від її будинку. Можна було не поспішати, але Ліза все одно вийшла раніше. Вона хвилювалася.
Дівчина не випадково вибрала медицину. Допомагати людям і полегшувати їхні страждання вона мріяла з дитинства. А тим більше, якщо ці люди діти.
Дітей Ліза взагалі обожнювала. Коли дізналася, що є можливість проходити практику в дитячій лікарні, «з шкіри вилазила», щоб туди потрапити.
У перший же день практики, переступивши поріг терапевтичного відділення, Ліза спочатку була в захваті від сучасного ремонту та наявності нового медичного обладнання. І тут же її серце стиснулося від жалю. Шкода було маленьких пацієнтів. Вони плакали від болю, і Ліза хотіла плакати разом з ними. Особливе співчуття викликали в неї діти, які лежали тут без батьків.
Час практики давно закінчився, інші студенти розійшлися по домівках, а Ліза все стирчала у відділенні, бігаючи по палатах і допомагаючи кому чим може. У лікарні вона пробула до пізнього вечора. І так почало повторюватися день за днем.
Товариська дівчина швидко подружилася з медсестрами, і всім вона подобалася. Однак, після першого тижня практики її викликала до себе в кабінет старша медсестра. Це була дуже красива, доглянута жінка років тридцяти з гордовитим поглядом карих очей. Зовнішня гордовитість лякала Лізу, але Ольга Ігорівна виявилася не такою вже й поганою жінкою і Лізу викликала зовсім не лаяти.
-Сідай. Ліза, здається, так? Поговорити з тобою хочу. Сама розумієш, робота в нашій лікарні специфічна. Пацієнти непрості, це діти. Їх завжди особливо шкода. Ми всі тут помітили, яка ти добра душею людина.
Але я хочу дати тобі пораду. Не можна так занурюватися в хвороби цих діток. Співчуття, так, але не треба проживати з ними всі їхні болячки, інакше ти швидко вигориш.
Я чула, ти залишилася ночувати в палаті з малюком з притулку. Він до тебе прив’язався і потім, коли його випишуть, буде сумувати. Та й ти сама все пропускаєш через себе. Так не можна, якщо ти хочеш працювати тут.
-А що, у мене є можливість залишитися тут? – із завмиранням серця запитала Ліза.
-Звичайно, є, – посміхнулася старша медсестра. – Ти ж знаєш, що з усіх практикантів ми виберемо кілька медсестер, яких потім будемо рекомендувати головному лікарю. Твоя кандидатура на цю роль перша, але тільки стримай свій запал.
Ліза вийшла з кабінету Ольги Ігорівни окрилена. Вона й мріяти не могла про те, що може працювати тут. По-перше, їй дійсно подобалося допомагати дітям. А по-друге, Ліза закохалася. Вперше в житті закохалася так, що ночами не спала.
Предметом її пристрасті став тридцятирічний хірург Олексій Михайлович.
Сказати по правді, Ліза була не єдина. Майже весь жіночий персонал при появі Олексія Михайловича починав припудрювати носик і підфарбовувати губи. І було з чого!
Олексій Михайлович був гарний. Його білосніжна посмішка вражала наповал, а фігура була як у Аполлона. Чоловік модно одягався, їздив на спортивному спорткарі. І при цьому був неодружений.
Медсестри і молоді лікарі жіночої статі кружляли навколо хірурга, але він з усіма був підкреслено ввічливий, коректний. Всім посміхався, але посмішка ця була без душі.
Ліза розуміла, що при такій кількості конкуренток у неї шансів нуль. Але вдіяти з собою нічого не могла. При появі Олексія Михайловича у неї пропадав дар мови, а коли він вперше покликав її зробити з ним обхід, Ліза червоніла і бекала, немов дурна овечка.
Практика в дитячій лікарні закінчилася, але Ліза продовжувала прибігати сюди, так як прикипіла до цього місця всією душею. Та й персонал був завжди їй радий, вважаючи само собою зрозумілим, що після інституту Ліза буде у них працювати. Так і вийшло.
Ольга Ігорівна – старша медсестра дотримала свого слова і порекомендувала Лізу головному лікарю лікарні. Лізу прийняли на роботу медсестрою в терапевтичне відділення. Вона була така щаслива, що словами не передати. І сама не знала, чому більше радіє. Тому, що отримала роботу своєї мрії, або тому, що кожен день зможе бачити Олексія Михайловича.
Вона не думала, що хірург пам’ятає, як її звати, і була дуже здивована, коли Олексій Михайлович привітав її з першим робочим днем, назвавши по імені. Ліза постаралася не почервоніти і взагалі, змушувала себе рівніше дихати в присутності цього чоловіка. Але як же це було можливо?
Ліза відпрацювала у відділенні рік, коли звільнилася старша медсестра Ольга Ігорівна. Вони з чоловіком переїжджали на постійне місце проживання за кордон. Всі знали, що у старшої медсестри дуже впливовий і багатий чоловік. І Ліза, дізнавшись про це, не здивувалася. Нічого дивного, адже Ольга Ігорівна така красива.
Ця подія, начебто, ніяк не повинна була відбитися на Лізі. Адже на посаду старшої медсестри вона не претендувала до цього. Але тим не менше щось змінилося.
Змінився Олексій Михайлович. Чоловік став дратівливим, міг суворо відчитати медсестер, і ніхто більше не бачив його білосніжної посмішки. Спочатку Ліза не бачила зв’язку між цими двома подіями, але одного разу, коли Олексій Михайлович досить грубо вказав їй на її помилку, вона розплакалася в процедурній.
Коли туди зайшла чергова медсестра – жінка середнього віку, Ліза постаралася приховати свої сльози, але у неї не вийшло. Медсестра округлила очі і почала розпитувати Лізу про причину сліз. Та не стала приховувати.
-Олексій Михайлович мене відчитав. Я розумію, я сама винна, але він так сказав і так подивився…
-О Господи, Лізо, та не звертай ти уваги на нашого Олексія Михайловича. Ти що, не бачиш, що він зараз з усіма так розмовляє? Може заспокоїться колись, а може і ні. Але приймати близько до серця його догани зараз не варто.
-А чому зараз? У Олексія Михайловича щось сталося? – затамувала подих Ліза.
Вона нічого не знала про особисте життя хірурга, крім того, що він холостяк. А так хотілося!
-Та ти що, Лізо, не знаєш, чи що? Це ж все через від’їзд нашої Ольги. Це ж всі знають.
-А при чому тут Ольга Ігорівна? – витерла сльози Ліза. – Вона ж заміжня жінка.
-Ну, вона зараз заміжня. А коли Олексій Михайлович влаштувався сюди працювати, Ольга була молоденькою медсестричкою, зовсім як ти. У них закрутився роман. Я давно працюю, все на моїх очах відбувалося. Наш хірург від Ольги зовсім голову втратив.
Дуже її кохав. Та й зараз, мабуть, кохає. Але тільки Ольга відсутністю вибору з такою зовнішністю не страждала. І вибрала вона людину заможну. Ну, свого чоловіка, ти зрозуміла. Ось з тих пір Олексій Михайлович і став такий відсторонений.
На жіночу стать уваги не звертає. Може, сподівався на щось, хто знає. А зараз ця надія пом ерла разом з від’їздом Ольги. Ось він і зривається на всіх. А ти близько до серця не бери.
Того дня Ліза працювала не дуже добре, все валилося у неї з рук. З думок не виходив хірург з його коханням.
“Ось чому він такий. Значить, він Ольгу Ігорівну кохає. Потрібно викинути його з голови!” – вмовляла себе дівчина.
Минуло півроку, і начебто Олексій Михайлович став таким, як раніше, ввічливим, коректним, але трохи більш відстороненим і посміхався він тепер набагато рідше.
Всі помітили, що він виділяє Лізу з інших медсестер і обходи проводить тільки з нею. Ліза вважала, що це через її старанність і давно вже не червоніла в присутності хірурга, хоча все так само сумувала за ним і бачила уві сні.
Ліза була вкрай здивована, коли одного разу Олексій Михайлович в кінці робочого дня покликав її сходити з ним до ресторану. І все одно дівчина не вірила, що це щось особисте. Можливо, він хоче обговорити з нею щось по роботі?
Виявилося, що не по роботі. У ресторані Олексій Михайлович запропонував Лізі почати зустрічатися. Сказано це було таким буденним тоном, яким зазвичай Олексій запитував про стан пацієнтів після операції. Ліза спочатку подумала, що вона недочула.
-Не зрозуміла, Олексій Михайлович, що означає зустрічатися? Нам з вами? Навіщо?
-Ну як навіщо, Лізо? Що тут незрозумілого? – почав нервувати чоловік. – Я чоловік, мені тридцять два роки. Пора б подумати про шлюб. Я звернув увагу на тебе, якщо ти не проти.
Ліза настільки розгубилася, що не знала, що сказати. Що це було? Здійснюються її таємні мрії? Але якось вони збуваються не так, як вона хотіла. Хіба так поводиться закоханий чоловік?
-А чому я? Я вам подобаюся? – прокашлялася Ліза.
-Подобаєшся. Чому ні? – байдуже знизав плечима Олексій Михайлович. – Ти красива, молода, здорова дівчина без шкідливих звичок. Я поспостерігав за тобою. Ти відповідальна, охайна і невимоглива.
Ох, як не подобалося Лізі все, що говорив Олексій. У його словах не було й натяку на почуття. «Немов племінну кобилу вибирає», – промайнуло в голові у Лізи. Але хіба могла вона відмовитися від пропозиції того, хто сниться ночами, від якого божеволієш?
Через пару місяців Ліза з Олексієм одружилися. На весіллі, куди були запрошені родичі та деякі колеги, чоловік залишався таким же байдужим. Зате Ліза сяяла від щастя. Вона виходить заміж за кохану людину і впевнена в тому, що зможе розтопити його серце.
Після весілля Ліза переїхала до Олексія в його велику, сяючу чистотою, немов операційна, квартиру. До неї тут прибирала літня сусідка, якій Олексій платив, але після весілля в цьому відпала необхідність.
Ліза прибирала квартиру, смачно готувала, благо в великій родині у неї була можливість всьому цьому навчитися, і життя текло своєю чергою. Але щастя якось не приходило. Здавалося, чого ще потрібно? Гарний, турботливий чоловік. Він не гуляє, весь вільний час проводить разом з Лізою. Відпочивати разом з’їздили. І все-таки Лізі здавалося це несправжнім, нещирим.
Не було у них того, що було в родині Лізи. Дівчина знала, як це виправити. Дитина може виправити ситуацію. Льоша повинен відтанути. До того ж, Ліза завжди мріяла про дітей. Шкода тільки, що чоловік, сказавши якось, що діти в його плани не входять, ретельно контролював процес.
Ліза схитрувала. Вона зава гітніла хитрістю. І думала, раз вже це сталося, чоловікові не буде куди діватися.
Вперше в житті вона побачила, як Олексій розлютився.
-Лізо, ти казала, що приймаєш таблетки. Ти що, збрехала мені? Я ж чітко дав тобі зрозуміти, що не хочу дітей. Дітей мені вистачає і на роботі. Мені подобається жити так, як ми живемо зараз. Коли не доводиться ні під кого підлаштовуватися і ми самі собі господарі.
– Льоша, але ж це вже сталося і нікуди від цього не дінешся, – блеяла Ліза.
– Ще як дінешся! Хіба тобі, як медпрацівнику, цього не знати? Або переривай вагіт ність, або перерветься наш з тобою шлюб. Коли я одружився з тобою, я хотів комфорту, а не дискомфорту. А саме так уявляється мені поява дитини. Вирішуй сама.
Ліза плакала два тижні. Вона робила це навмисно, спеціально при чоловікові, щоб розтопити його серце. Олексій був непохитний. Він сказав дружині.
-Якщо ти сподіваєшся розжалобити мене своїм страждальним виглядом, то це даремно, Лізо. Я мав про тебе кращу думку. Визначся вже. Якщо ти збираєшся залишити цю дитину, я подаю на розлучення. Швидше за все, мені доведеться піти з роботи. Мене давно кличуть у приватну клініку.
Цього Ліза допустити не могла. Вона по піщинках, по крупинках вибудовувала цей шлюб. Чекала, коли Льоша розтане і полюбить її. А зараз ось так, в одну мить, вона втратить людину, яку все ще кохає.
В принципі, вона ще молода. І коли-небудь, коли у них з Льошею будуть такі стосунки, як у її батьків, може, він і сам захоче дитину.
Ліза прийняла рішення. Болюче для неї рішення. Вона позбулася дитини, але пройшло це вкрай невдало. Лізі сказали, що вона більше не зможе мати дітей. Для неї це був все кінець світу. Мріючи мати трьох дітей, дівчина впала в депресію.
Її ненароджена дитина почала снитися їй ночами. А Олексій залишався все так само незворушним.
Минав час, і Ліза навчилася жити так, як хотів її чоловік. Їхній шлюб нагадував ділову угоду, де кожна зі сторін дотримується правил.
Батьки Лізи раділи за неї, колеги по роботі заздрили, а Ліза до двадцяти шести років зрозуміла, що вона абсолютно спустошена.
Сталося це раптово, посеред застілля в ресторані, де вони святкували день народження Лізи. Чоловік виголошував тост. Як завжди говорив щось приємне, але дуже коректне, як чужа людина, і, подивившись на нього, Ліза зрозуміла – кохання минуло, вона нічого до Олексія не відчуває.
Це кохання занапастило її життя, занапастило мрії про велику родину, про дитину. Дівчина досиділа до кінця застілля, посміхаючись, як маріонетка. А вночі їй знову наснилася її ненароджена дитина. Цього разу малюк був веселий, виглядав років на п’ять і сказав:
-Ми скоро побачимося, мамо. Я прийду до тебе. Чекай.
Ліза прокинулася. Що означав цей сон? Можливо, діагноз був поставлений неправильно? Не може ж таке наснитися просто так!
Вранці Ліза, як завжди, поїхала з чоловіком на роботу. Одночасно з ними до лікарні під’їхала швидка допомога. Привезли нового маленького пацієнта. Привезли прямо з траси, після страшної ДТП, в якій заг…ули батьки хлопчика.
Ярику було п’ять років. Його травми були не важкі, але душевний стан залишав бажати кращого. Ліза практично не відходила від хлопчика, чомусь відразу відчула до Ярика надзвичайно тепле почуття. Вона любила всіх дітей, але Ярик зачепив її душу особливо.
Хлопчика підлікували і стало зрозуміло, що близьких родичів у нього немає, а далекі не збираються забирати дитину. Малюкові загрожував дитячий будинок, а Ліза вже знала, що не допустить цього.
Виразно згадався її сон, коли її ненароджена дитина пообіцяла прийти до неї найближчим часом. Ярика привезли наступного ранку…
Ліза точно знала, що це не було випадковістю. Ярик повинен стати її синочком.
Увечері, повертаючись разом з чоловіком додому на новому, недавно купленому джипі, Ліза спокійно сказала Олексію:
-Я збираюся усиновити Ярика.
-Що? – чоловік від несподіванки смикнув кермо і машину потягнуло вбік.
Чоловік вирівняв автомобіль на дорозі і суворо поглянув на дружину.
-Лізо, що за нісенітниця? Якого Ярика?
-Хлопчика після ДТП, у якого заг…нули батьки. Льоша, дай мені відповідь на одне питання. Я була тобі хорошою дружиною?
-Що за дурниці, Лізо? – помітно рознервувався чоловік. – Чому була? Ти і є прекрасна дружина. Мене все влаштовує.
-А ось мене не влаштовує. Не так я уявляла собі сімейне життя. У моїх мріях щаслива сім’я – це діти. Але я кохала тебе, Льоша, шалено кохала. А ти зіпсував мені життя.
Так-так, не намагайся сперечатися. Моя безп….сть стала для мене кінцем світу. І тільки зараз я зрозуміла, що мені робити далі, що може повернути мені радість життя і щастя.
Я не просто так запитала, чи була я тобі хорошою дружиною. Так ось, якщо це так, виконай моє прохання, допоможи мені стати щасливою. Допоможи мені усиновити Ярика.
-Але я не збираюся… – почав чоловік.
Ліза його перервала.
-Я все знаю, Льоша. Ми з тобою розлучимося, це зрозуміло. Ти ніколи мене не кохав, я була для тебе лише зручною. А я хочу жіночого щастя, і для мене воно в дітях. Було нерозумно сподіватися, що колись ти змінишся, як я мріяла. Я була занадто молода і захоплена. То ти допоможеш мені?
-Ти добре подумала? – примружився Олексій.
-Ти навіть не уявляєш, як добре.
Через три місяці розлучений Олексій Михайлович звільнився з дитячої лікарні, пішовши працювати в приватну клініку. На той час Ліза усиновила хлопчика, і її очі світилися, як і раніше, коли вона тільки прийшла працювати в лікарню.
А ще через три роки Ліза вийшла заміж за молодого вдівця з двома дітьми і вважала, що її мрія збулася. Люблячий чоловік і троє діток, все як вона хотіла!
Ліза була з тих рідкісних жінок, здатних любити чужих дітей, як своїх. І, можливо, так було потрібно, адже залишившись бездітною, вона ощасливила і зігріла душі трьом іншим діткам.
Спеціально для сайту Stories
