— Чому ти так рано? — здивовано запитав чоловік.
Марина відчинила двері ключем, увійшла і увімкнула світло у передпокої. Перше, що потрапило їй на очі, — червоні жіночі туфлі, що стояли у передпокої. Вона одразу їх упізнала, це були туфлі…
Вранці на роботі Марині стало зле. Вона відчула різку нудоту і запаморочення. Останніми днями вона вже відчувала легке нездужання, але намагалася не звертати на це уваги. А зараз їй стало по-справжньому зле.
– Що сталося? – стурбовано повернулася до Марини сусідка по кабінету, Анна.
– Та щось раптом стало зле, і голова закрутилася, – розстібаючи комір блузки і проводячи долонею по спітнілому чолу, відповіла Марина.
– А ти часом не при надії? – хитро посміхнулася Анна.
– Та, ну ні, що ти таке кажеш! – відмахнулася Марина. – Скоріше за все, з’їла щось несвіже.
– Що ти могла з’їсти несвіже, якщо ти затята прихильниця здорового харчування? – захихикала Анна.
Марина замислилася. А що, якщо вона й справді вагіт.а? Та ні, не може бути. Або все-таки може…
– Слухай, Анно, я все-таки хочу перевіритися. Раптом це правда. Я збігаю в аптеку.
Марина встала зі стільця, вийшла з кабінету і швидким кроком попрямувала до виходу з офісу… Через десять хвилин вона стояла в офісному туалеті і не могла відвести погляду від двох смужок на тесті.
Марина не знала, радіти їй чи сумувати. Вони з чоловіком Андрієм поки що не були готові до дітей. Але раз вже так вийшло… Раптом це доля?
Думки плуталися. Марина зрозуміла, що сьогодні їй уже не вдасться нормально попрацювати, і пішла до начальниці, Ірини Іванівни, щоб попроситися додому. Начальниця, дізнавшись, у чому справа, ласкаво посміхнулася:
– Звичайно, Марино, йди додому. Відпочинь, прийди до тями, а завтра я чекаю на тебе на роботі.
Додому Марина не йшла, а летіла. Їй не терпілося поділитися новиною з чоловіком. У нього сьогодні вихідний. Ось який сюрприз буде, коли вона несподівано з’явиться на порозі, та ще й з такою новиною!
Марина відчинила двері квартири своїм ключем, увійшла і увімкнула світло в передпокої. Перше, що потрапило їй на очі— червоні жіночі туфлі, що стояли в передпокої. Вона їх одразу впізнала, це були туфлі її подруги Алли.
– Що Алла робить у нас вдома, та ще й у такий час? – здивовано подумала Марина, входячи до вітальні.
У вітальні нікого не було, а зі спальні долинали голоси.
Вже починаючи підозрювати недобре, Марина швидко пішла на звуки, відчинила двері й завмерла на порозі…
Андрій та Алла захоплено про щось розмовляли. Марина ахнула від несподіванки, і пара злякано повернула голови в її бік.
– Марино-о-о? – розгублено промовив Андрій. – Чому ти так рано?
Алла нічого не говорила, тільки закутувалася в ковдру і злякано кліпала очима, дивлячись на подругу.
Що було далі, Марина майже не пам’ятає. Здається, вона кричала, кидала речі, виганяючи чоловіка і подругу з квартири, потім впала на ліжко і довго ридала.
А потім сиділа на підлозі, втупившись у порожнечу. Коли вона прийшла до тями, на вулиці вже стемніло. У квартирі стояла тиша.
Через п’ять днів Марина йшла до приватної клініки, щоб записатися на переривання.
За ці дні вона прийняла тверде рішення… Андрій прийшов додому лише один раз, і то тільки для того, щоб забрати свої речі та повідомити Марині, що вони розлучаються.
Виявилося, що вони з Аллою зустрічалися вже пів року і це кохання. Марина не стала повідомляти Андрію про свою вагіт.ість. Вона вже зрозуміла, що чоловік серйозно налаштований на розлучення і не хотіла утримувати дитиною людину, яка її більше не кохала.
Вона довго думала, зберігати їй дитину чи ні, і вирішила, що не хоче, щоб її хоч щось пов’язувало з зрадником, навіть дитина.
До того ж, вона розуміла, що не зможе сама виховувати малюка. А допомогти нікому: батьки живуть в іншому місті, а зарплати на няню не вистачить. Згадуючи всі події минулого тижня, Марина дісталася до клініки. Вона сіла в крісло перед кабінетом, чекаючи своєї черги.
Через кілька хвилин вийшла пацієнтка, і з-за дверей пролунав голос лікаря:
– Заходьте!
Марина увійшла. Лікар відірвався від паперів і поглянув на неї.
— Антон?! — здивовано вигукнула вона. — Невже це ти?!
Антон був її однокласником і першим коханням. В одинадцятому класі Марина таємно закохалася в нього, але так і не наважилася зізнатися у своїх почуттях. На випускному він запросив її на танець, а в кінці вечора боязко поцілував у щоку.
Серце завмирало від щастя, але вона так зніяковіла, що навіть не дозволила хлопцеві провести її додому, про що згодом довго шкодувала.
Після випуску Антон поїхав в інше місто вступати до медичного, і з тих пір вони більше не бачилися, хоча Марина часто згадувала про нього. І ось зараз він сидів перед нею – дорослий, змужнілий і такий же гарний.
– Маринко! Оце зустріч!
Антон явно був радий її бачити.
Він встав із-за столу, підійшов і обійняв її. Ця несподівана зустріч так здивувала Марину, що вона на деякий час забула про свої біди. Кілька хвилин колишні однокласники жваво розмовляли.
Раптом Антон схаменувся:
— Ой, що ж ми тут базікаємо! Ти ж у мене на прийомі! Розповідай, з чим прийшла?
Ця фраза повернула Марину до реальності, і її обличчя знову похмурніло. Вона важко зітхнула і розповіла колишньому однокласнику про все: про зраду чоловіка, про зраду подруги, про несподівану вагіт.ість.
– І ти вирішила позбутися дитини? – уважно подивився на неї Антон.
– Так! – твердо сказала вона.
Після огляду Антон запропонував колишній однокласниці:
– Марино, давай сьогодні ввечері підемо в кафе, посидимо, поговоримо. Все-таки – це серйозне рішення, його не можна приймати ось так відразу. Ти не проти?
– Добре.
Їй хотілося поспілкуватися з Антоном, дізнатися більше про його життя. Ввечері Марина й Антон сиділи в маленькому кафе й розмовляли про все на світі. Згадували шкільні роки, жартували й сміялися.
Вперше за останній тиждень Марина почувалася добре. Їй подобалося спілкуватися з Антоном і не хотілося йти.
Раптово Антон завів розмову про вагітн.сть Марини. Він почав вмовляти її залишити дитину, говорив, що вона пошкодує, адже малюк не винен у зраді її чоловіка.
— А у тебе самого є діти? — перебила його Марина. — Ти взагалі одружений?
— Був… Але я не можу мати дітей. Дружина пішла від мене, коли дізналася про це, — тихо промовив Антон і опустив очі. Настала пауза. Антон відвів погляд убік.
Коли він знову поглянув на Марину, по її щоках текли сльози.
– Знаєш, – прошепотіла Марина, – а я ж у душі хочу цю дитину, але боюся, що не впораюся.
– Та що ти! Звичайно, впораєшся! А якщо буде важко, я завжди поруч, – з посмішкою запевнив її друг і підбадьорливо погладив по руці.
Розмова закінчилася тим, що Антон запропонував Марині стати її особистим лікарем і вести вагіт.ість…
Вперше за останні дні Марина спала спокійно. З душі ніби камінь звалився.
– Ех, якби я тоді, на шкільному випускному, була сміливішою, можливо, ми з Антоном зараз були б разом… – думала вона, засинаючи.
Наступного вечора у квартирі Марини пролунав дзвінок. Вона відчинила двері й завмерла від подиву. На порозі стояв Антон із пакетом свіжих фруктів у руках.
– Прийшов провідати свою пацієнтку! – трохи зніяковіло посміхнувся він. – Можна?
– А як ти дізнався мою адресу? – здивовано запитала Марина.
– Вона ж вказана у твоїй медичній картці! – розсміявся друг.
– Ну тоді заходь! – посміхнулася господиня.
Марина й Антон сиділи на кухні, пили чай і розмовляли.
– Знаєш, Марино, – раптом сказав Антон, – а я ж був у тебе закоханий у школі. Але боявся зізнатися. Тоді, на випускному, коли ми танцювали, я вирішив, що в мене є шанс. Але ти втекла від мене.
– Ох, якби ти знав, як я потім себе за це лаяла! – з запалом відповіла Марина. – Адже я теж була в тебе закохана, але дуже соромилася. Я часто потім згадувала тебе, шкодувала, що ти поїхав в інше місто.
Кілька хвилин Антон мовчав, щось обдумуючи. Потім подивився Марині прямо в очі й серйозно сказав:
– Марино, а може, ще не все втрачено? Може, доля дає нам другий шанс?
– Але ж я чекаю дитину… від іншого чоловіка. – розгублено сказала Марина. – Навіщо тобі чужа дитина?
– Ну і що? Своїх дітей у мене все одно ніколи не буде, а татом стати хочеться. — тепло посміхнувся Антон.
– Я згодна. — збентежено промовила Марина і знову відчула себе закоханою старшокласницею.
Антон нахилився до неї, обійняв і поцілував. Марина міцно притиснулася до нього. По її щоках потекли сльози.
Але цього разу це були сльози щастя. Так вони, нарешті, знайшли сімейне щастя, і в їхніх серцях запалало незабутнє кохання.
