Яна і Віктор жили разом уже п’ятнадцять років. Спочатку все було як у казці – квіти, романтика, спільні подорожі. Але роки йшли, і Віктор усе більше занурювався в роботу, а Яна почувалася самотньою домогосподаркою.
– Вітю, може сходимо кудись увечері? – якось запитала Яна.
– Вибач, люба, сьогодні важлива зустріч із клієнтами. Може іншим разом, – відповів чоловік, не відриваючи погляду від ноутбука.
Яна зітхнула. “Інший раз” не наступав уже кілька місяців.
Сьогодні вранці Віктор збирався на роботу і не міг знайти свою улюблену сорочку.
– Яно, ти знову не попрасувала мої речі? – роздратовано крикнув він.
– Вибач, учора весь день прибирала, не встигла, – винувато відповіла дружина.
– Гаразд, зійде й ця, – буркнув Віктор, хапаючи першу-ліпшу сорочку. – Тільки не забудь сьогодні все попрасувати. І вечерю приготуй нормальну, а не як учора.
Яна відчула, як усередині закипає образа. Але промовчала, як зазвичай. Коли Віктор повернувся з роботи, вечеря вже чекала на столі.
– Що це? – скривився чоловік, дивлячись у тарілку. – Знову якась дієтична гидота?
– Це корисний салат із кіноа, – пояснила Яна. – Ти ж сам просив готувати що-небудь для схуднення.
– Так, але не таку ж гидоту! – Віктор відсунув тарілку. – Замов краще піцу.
Яна мовчки встала з-за столу і пішла дзвонити в доставку.
За кілька днів вона вирішила порадувати чоловіка і приготувала його улюблений борщ. Витратила півдня, щоб усе було ідеально.
– Вітю, я борщ зварила, твій улюблений, – сказала вона, коли чоловік повернувся з роботи.
– Чудово, – буркнув той. – Тільки я зараз не голодний. Поїм пізніше.
Яна засмутилася, але виду не подала. Підігріла борщ через пару годин.
– Любий, ти їсти будеш?
– Та відчепись ти зі своїм борщем! – не витримав Віктор. – Я ж сказав, що не хочу! Краще б квартиру прибрала, вічно в тебе бардак.
До горла підступив клубок. Яна на емоціях вилила борщ у раковину.
Наступного дня вирішила влаштувати генеральне прибирання. Вимила все до блиску, штори випрала. Чоловік укотре повернувся додому в поганому настрої.
– Що за сморід? – поморщився він із порога. – Ти що, весь день хімією тут усе драїла?
– Я просто прибрала, як ти й просив, – тихо відповіла Яна.
– Ну так провітри хоча б! – рявкнув чоловік. – І вечеря де?
Яна мовчки пішла на кухню розігрівати їжу.
Так минав день за днем. Яна намагалася догодити чоловікові, але той вічно був усім незадоволений. Але одного ранку чаша терпіння переповнилася.
Віктор збирався на важливу зустріч і ніяк не міг знайти свою улюблену краватку.
– Яно! – закричав він. – Де моя синя краватка в смужку?
– Не знаю, – розгублено відповіла дружина. – Може, в шафі подивитися?
– Я вже все обшукав! – психанув Віктор. – Ти її кудись засунула, коли прибирала?
– Я не чіпала твої речі.
– Та ти просто нечупара! – не витримав чоловік. – Вічно все втрачаєш! Ніякого толку від тебе!
Яна відчула, як усередині щось обірвалося. Набридло вже п’ятнадцять років терпіти.
– Знаєш що? – сказала вона. – Ти маєш рацію. Від мене справді ніякого толку.
Із цими словами Яна попрямувала до спальні. Віктор здивовано подивився їй услід.
За кілька хвилин Яна вийшла з валізою.
– Ти куди зібралася? – сторопів чоловік.
– Йду від тебе, – спокійно відповіла Яна. – Набридло бути твоєю прислугою.
– Що? Та ти з глузду з’їхала! – обурився Віктор. – Нумо швидко поверни валізу на місце!
Але Яна його вже не слухала. Вона рішуче попрямувала до виходу.
– Стій! – Віктор перегородив їй шлях. – Нікуди ти не підеш!
– Відійди, – тихо, але твердо сказала Яна.
– І не подумаю! – рявкнув чоловік. – Ти моя дружина і будеш робити те, що я скажу!
Яна мовчки дістала з кишені перцевий балончик і направила чоловікові в обличчя.
– Ти що… – тільки й встиг видихнути ошелешений Віктор. Яна балончиком не скористалася. Обійшла його і попрямувала до дверей.
– Та я тебе…
Але Яна поспішно покинула квартиру. Спустилася вниз і вийшла на вулицю. Глибоко вдихнула свіже повітря. Дістала телефон і набрала номер.
– Алло, Марію? Слухай, можна я в тебе поживу трохи? Так, пішла від Вітьки… Ні, все нормально. Розповім при зустрічі. Ти вдома? Чудово, я зараз приїду.
За годину Яна вже сиділа на кухні в Марії й розповідала про все, що сталося.
– Ну ти даєш! – захоплено вигукнула подруга. – Я завжди знала, що в тобі є стрижень. Молодець, що пішла від цього козла!
– Знаєш, я сама від себе такого не очікувала, – зізналася Яна. – Але в якийсь момент просто зрозуміла, що більше так жити не можу.
– І правильно! – кивнула Марія. – Не можна дозволяти собою зневажати. Ти ж не річ якась, а людина. Заслуговуєш на повагу.
Яна сумно посміхнулася:
– Так уже… Тільки от що робити далі, я поки не знаю. Грошей своїх у мене особливо немає, роботи теж. Я ж тільки на підробітках трохи перебивалася.
– Не переживай, – Марія підбадьорливо стиснула руку подруги. – Поживеш поки що в мене, а там що-небудь придумаємо. Може, на курси якісь підеш?
– Спасибі тобі, Марію, – розчулилася Яна. – Не знаю, що б я без тебе робила.
Наступного дня Яна вирішила піти в банк. Зняла всі гроші зі своєї картки і закрила спільний рахунок із чоловіком. Більше він не буде вказувати їй, як витрачати гроші.
Потім пішла до адвоката. Подала заяву на розлучення і зажадала розділити майно. Твердо вирішила отримати свою законну частку. Вони багато нажили за роки шлюбу. Поки адвокат документи оформляв, з кожним підписом Яні все легше ставало.
Потім вона виставила на продаж їхню спільну квартиру. Зв’язалася з рієлтором і дала оголошення про продаж. Чоловіка не попередила.
Коли Віктор дізнався, був розлючений. Він зателефонував Яні і почав кричати в трубку:
– Ти з глузду з’їхала? Як ти могла виставити нашу квартиру на продаж без моєї згоди?
– Це моя частина майна, Вітю, – спокійно відповіла Яна. – Я маю право нею розпоряджатися. Якщо хочеш залишити квартиру собі – викупи мою частку.
Звісно, від дружини Віктор такого не очікував. Думав, поістерить та повернеться. А вона он що вигадала!
– Але як же ми? – розгублено запитав. – Невже ти не повернешся?
– Ні, Вітю. Я починаю нове життя. І тобі раджу зробити те саме.
Із цими словами повісила слухавку.
Наступні кілька тижнів Віктор намагався зв’язатися з Яною. То благав її повернутися, то погрожував судом. Але жінка була непохитна. Винайняла невелику квартиру і почала шукати нову роботу. Було нелегко після стількох років домашнього життя, але вона знала, що все зможе.
Через місяць відбулося перше судове засідання щодо їхнього розлучення. Яна прийшла до суду впевненою і спокійною. Віктор, навпаки, був якимось виснаженим і ніби розгубився.
– Яночко, давай помиримося, – спробував він востаннє. – Я все усвідомив, я змінюся!
– Пізно, Вітю, – твердо відповіла Яна. – Я хочу рухатися далі. І тобі раджу тим самим зайнятися.
Суд ухвалив рішення про розподіл майна. Яна отримала свою частку від продажу квартири і частину спільно нажитого майна.
Вона відчувала, що нарешті вільна. Після суду Яна вирушила на співбесіду у велику компанію. Їй пощастило – її взяли на посаду менеджера по роботі з клієнтами.
– Вітаю! – радісно вигукнула її подруга Марія, коли Яна поділилася гарними новинами. – Треба це відзначити!
Минуло кілька місяців. Яна освоїлася на новій роботі і навіть отримала підвищення. Почала займатися фітнесом і навіть почала писати невеликі оповідання. Завжди мріяла, але ніяк не наважувалася. А тут поверталася з роботи. Бачить, Віктор біля під’їзду гуляє.
– Привіт, – ніяково сказав колишній чоловік. – Як ти?
– Чудово, – посміхнулася Яна. – А ти як?
– Нормально, – знизав плечима Віктор. – зробив паузу, а потім каже. – Слухай, Яно, я дуже сумую за тобою. Повертайся. Ну що дурницями займатися.
Яна похитала головою:
– Вибач, Вітю. У мене тепер нове життя, подобається тобі це чи ні.
– Але я змінився, Яночко! – вигукнув Віктор. – Я усвідомив усе! Дай мені шанс усе виправити!
– Ні, Вітю, – твердо сказала Яна. – Ти не змінився. Ти просто не хочеш втрачати зручну домробітницю. Але я більше не буду грати цю роль.
Віктор розгублено дивився на колишню дружину, і не впізнавав. Перед ним стояла впевнена в собі, успішна жінка. Зовсім не та тиха домогосподарка, яку він звик бачити поруч.
– Прощавай, Вітю, – сказала Яна. – Сподіваюся, ти все-таки змінишся. Але вже без мене.
Розвернулася і пішла геть. А попереду на неї чекало багато цікавого. Нові проекти на роботі, подорожі, можливо, навіть нові стосунки. Але головне – вона нарешті була вільна і щаслива.
