Ганна росла химерним дівчиськом. Батька свого вона не знала. Мати розлучилася з ним ще до її появи на світ, і геть відмовлялася щось розповідати про це. Однак вона оточила дівчинку максимальною турботою і навіть примудрилася розпестити її.
У Ганни були всі найкращі іграшки, потім найкращі гаджети, найкращий одяг і в цілому все, чого вона могла потребувати. Дівчинка не звикла чути слово “ні”. На щастя, мати Ганни, Вероніка, мала достатньо фінансових можливостей для забезпечення доньки.
Вероніка сподівалася, що дочка, що виросла в добробуті, стане самодостатньою і щасливою людиною, але в якийсь момент її очікування розбилися об реальність. Ганна виросла інфантильною егоїсткою, яка вважає, що весь світ їй винен.
Після школи вона вступила до мистецького інституту художнього моделювання, за кілька місяців закохалася в однокурсника. У молодих почався бурхливий роман. У 19 років Ганна заявила, що виходить заміж за свого хлопця Артема.
– Доню, ще зарано. Ви лише студенти і навряд чи готові до такого серйозного кроку.
– Мамочко, ти не розумієш. Я його кохаю і хочу з ним прожити все своє життя.
– Якщо це справді так, то вам нікуди поспішати. Ось після інституту можна буде подумати про весілля. І Артем твій трохи стане на ноги, і ти професію отримаєш.
– Та яка різниця? Все, мамо, тема закрита. Я виходжу заміж.
Вероніка відчувала себе безпорадною в ситуації, що склалася, але нічого не могла зробити, щоб переконати дочку.
Тим часом Артем вів схожі розмови зі своєю родиною. Його батьки також були не в захваті від несподіваної новини. Ідея про шлюб виникла у Ганни, а Артем її просто кохав.
У результаті батьки обох сторін здалися і погодилися допомогти молодим розпочати спільне життя.
Батьки Артема взяли на себе всі весільні витрати та клопіт, після чого спільно з мамою Ганни подарували молодим невелику квартиру. Вони вирішили позбавити молодят від великих фінансових проблем, щоб ті продовжили навчання і стали на ноги.
Очікування батьків здійснилися лише наполовину. Артем справді продовжив навчання і через кілька років почав робити свої перші кроки у бізнесі. Він відкрив невелику дизайнерську фірму разом із двома товаришами, яка незабаром виросла до процвітаючої компанії.
А Ганна покинула інститут на третьому курсі, оскільки втратила будь-який інтерес до навчання. Артему її рішення не сподобалося, але сперечатися він не став. Він був готовий взяти на себе відповідальність за сім’ю.
Майже через 10 років сімейного життя Ганна вирішила розлучитися. Для Артема це стало несподіванкою. Всі ці роки він вважав, що в них все нормально.
Він багато працював, намагався виконувати всі бажання Ганни, але при цьому завжди був крайнім.
Остання крапля для завжди незадоволеної дружини стало те, що він відмовився брати відпустку, пославшись на сильну зайнятість.
– Я вже 2 роки чекаю, коли в тебе з’явиться час. Більше чекати не збираюсь. Я наполягаю, щоби ти взяв відпустку. Я навіть путівки нам уже обрала. Ось, поглянь!
– Кохана, ти ж розумієш, що в мене відповідальна робота. Я не можу просто взяти і полетіти у відпустку на місяць, особливо зараз, коли ми розширюємо компанію.
– Завжди ті ж самі відмовки. Ти просто не хочеш і все. З колегами тобі чомусь більше подобається проводити час.
– Це не так. Я все роблю для нас, для тебе в першу чергу.
– А мені це не потрібно! Ти розумієш, що мені нудно весь час? Я хочу розвіятися.
– Хочеш я тобі з подругами путівку замовлю? Розвієтесь разом і приємно проведете час.
– Ні, я хочу з тобою.
– Зі мною вийде лише за кілька місяців, коли на роботі все владнаю.
– Тоді я подаю на розлучення.
– Що?
– Не почув? Я подаю на розлучення. Мені не потрібен чоловік невдаха, який думає лише про свою роботу.
– А може, краще й тобі чимось зайнятися? Сидиш тут і від неробства проблеми на порожньому місці вигадуєш.
– Ти ще мене й ледаркою вважаєш? Між нами все скінчено!
– Я не вмовлятиму тебе. Все це безглуздо, але роби як знаєш.
До матері Ганна з’явилася без попередження. Останні 5 років вони жили в різних містах і досить рідко спілкувалися. Приїзд дочки застав Вероніку зненацька.
За півгодини до свого приїзду вона набрала номер матері.
– Мамо, привіт! Я повертаюся до нашої квартири, розлучаюся, підготуй кімнату — протараторила дочка та скинула.
А за тридцять хвилин вона вже була на порозі.
– Ну, привіт! Скучила?
– Привіт… Несподівано… Заходь.
– Мені здається, чи ти не надто рада мене бачити?
– Ні, звичайно, я рада, доню. Просто не чекала на тебе. Давай, проходь, мені треба тебе ,дещо з ким познайомити.
– Цікаво, а хто це в тебе?
Пройшовши до будинку, Ганна побачила чоловіка. На вигляд йому було близько 55-60 років, а судячи з домашнього одягу та капців, він явно не був просто гостем.
– Ігоре, познайомся, це моя дочка – Ганна. Доню, а це Ігор – мій коханий чоловік.
– Вітаю, Ганно. Дуже приємно познайомитися з вами. Вероніка багато про вас розповідала.
– Вітаю, Ігоре. Взаємно… А ось про вас чомусь я нічого не чула.
Щоб уникнути подальшої незручної мовчанки, Вероніка вирішила поговорити з дочкою наодинці.
– Давай підемо на кухню, зваримо каву і трохи побалакаємо. А потім усі разом сядемо обідати, ми якраз планували обід хвилин за 40.
– Ну, давай. Я бачу, деякі звички в тебе не змінилися. Обід чітко за розкладом.
– Ти ж знаєш, я люблю лад у цьому.
Вже за кавою Вероніка почала розпитувати доньку про цілі її приїзду.
– Я розлучаюся з Артемом. Тимчасово лишусь у тебе, якщо ти не проти.
– Звісно, залишайся, але що у вас трапилося?
– Це не має значення, просто мені треба десь пожити, поки не зрозумію, що робити далі.
– Добре, доню. Заразом з Ігорем ближче познайомишся. Я давно хотіла вас познайомити.
– Твій Ігор залишиться тут із нами?
– Звісно, а як інакше? Ми вже три роки разом живемо.
– Я до тебе приїхала, а не до Ігоря!
– Доню, послухай, я дуже рада твоєму приїзду, хоч і не найкращі обставини склалися. Але ти маєш розуміти, що в мене своє життя, яке я не можу просто викреслити через твій несподіваний візит.
– Ну, зрозуміло. Якийсь там Ігор зайняв у цьому будинку моє місце. Чудово!
– Ні, Ігор зайняв у цьому будинку своє місце, місце чоловіка. Твоя стара кімната, до речі, вільна. Ти можеш залишатися там.
– Дякую, матусю!
Остання фраза Ганни пролунала як знущання, але Вероніка пропустила тон доньки повз вуха. Вона дійсно була рада її приїзду і сподівалася, що вони порозуміються з Ігорем.
Насправді вона вже давно шукала привід покликати дочку в гості та представити їй свого чоловіка, просто якось не наважувалася. Тепер все можна було виправити, принаймні Вероніка щиро сподівалася на це.
За столом Ганна дозволила собі кілька невтішних іронічних висловлювань щодо теми вікових шлюбів та супутніх проблем.
Хоча Вероніка та Ігор не відчували себе поки що старими, їх все ж таки зачепили жарти з боку дівчини. Проте обидва вони не почали розвивати цю тему, щоб остаточно не зіпсувати атмосферу.
Перед сном Вероніка вирішила поговорити з Ігорем про ситуацію:
– Коханий, ти пробач за всі ці жарти. Ганна це не навмисно, вона просто не звикла бачити чоловіків у цьому будинку.
– Тобі нема за що вибачатися, кохана. Характер у твоєї доньки не цукор, але й я не кришталевий. Уживемося, не хвилюйся! А якщо ні, орендуємо дівчинці квартиру, хай окремо мешкає.
– Не погодиться вона. Якщо ужитися не зможеш з моєю дочкою, вона швидше зробить усе, щоб ти пішов звідси…
– Про це взагалі не турбуйся. Нікуди я від тебе не піду, ну і що, що поки що не розписалися. Пам’ятаєш, ще на початку наших стосунків я обіцяв, що це назавжди. Я кохаю тебе, і ніхто не зможе вплинути на мої почуття до тебе.
Наступні 2 тижні Вероніка просто розривалася між своїм чоловіком та дочкою. Ганна постійно провокувала конфлікти, а терпіння Ігоря було не безмежним. У результаті вони серйозно посварилися, коли Ганна звинуватила Ігоря у тому, що він живе за рахунок жінки.
– Та ти просто нахлібник і ганчірка. Не розумію, що моя мати знайшла в тобі.
– Вибирай вислови, дівчинко. По-перше, я не живу за рахунок Вероніки, а по-друге, наші стосунки тебе не торкаються.
– Та гаразд. Мене не можуть не торкатися ваші стосунки. Запудрив голову жінки, що старіє, і користуєшся нею. Коли ти звалиш, мені доведеться втішати та заспокоювати її.
– Ганно, поки моя Вероніка тебе втішає і заспокоює, а я її кидати не збираюся.
– Нічого, скоро зберешся, я тобі в цьому допоможу.
– Удачі! Чомусь я думаю, що свого чоловіка ти остаточно довела, тому й розлучаєтеся. Розкажи краще, що у вас трапилося?
– Це тебе не стосується. Одне можу сказати – він сам винний, що я пішла.
– Ну, звичайно, хто б сумнівався.
– Не будуй із себе татка. Ти мені ніхто, і я не зобов’язана перед тобою звітувати.
– Згоден, не зобов’язана. Ти краще з матір’ю поговори. Вероніка хвилюється за тебе.
– Відмінно, тоді я їй скажу, що для мого щастя вона має позбутися тебе.
– Я б на твоєму місці цього не робив. Вероніка все життя лише тобою і займалася. Ти не уявляєш, як багато вона про тебе розповідала і як сильно тебе кохає. А ти їй місяцями не дзвонила. Вона навіть боялася тобі про наші стосунки говорити, думала, що неадекватно відреагуєш і образишся на неї.
– В принципі, правильно думала. Все життя собі спокійно жила, а на старості років їй закортіло чоловіка завести.
– Значить так, мене можеш ображати скільки влізе, я переживу. А ось стосовно Вероніки слова обирай обережніше. Вона все життя тобі присвятила і не заслуговує на таке ставлення. Ти що хочеш? Її життя зруйнувати? Зробити їй боляче?
До порозуміння вони так і не дійшли, але Ігор у якийсь момент просто перестав звертати увагу на Ганну. Він поводився так, ніби її зовсім не було в хаті. А Ганна не припиняла дрібні маніпуляції та скандали на порожньому місці. Щоправда, важко було воювати з тим, хто не звертав на неї уваги.
У результаті вона почала серйозно замислюватися про слова Ігоря і свою поведінку, але не розуміла, як бути далі.
У душі Ганна була зовсім непоганою людиною. Вона просто не звикла чути відмов. Вона хотіла повернути час назад, повернутися додому і жити з матір’ю. Їй почало здаватися, що вона не зробила у своєму житті жодного правильного вибору, от і зривалася на тих, хто поряд.
Що стосується Вероніки, після приїзду доньки вона ходила без настрою. Їй було боляче спостерігати взаємини Ганни та Ігоря. До того ж, вона не розуміла, що сталося між Ганною та її чоловіком, чому вона повернулася додому і що їй з усім цим робити.
На відміну від Ігоря, Вероніка не могла вдавати, що все добре. Вони з дочкою почали з дивовижною постійністю сваритися. Доходило навіть до криків та відвертих образ.
Якогось моменту Ігор запропонував їй рішення, коли вони залишилися наодинці.
– Кохана, так більше не може тривати. Ти себе такими темпами до лікарні доведеш.
– Ну, а що мені робити? Вона нічого не розповідає, вона не має ні нормальних друзів, ні роботи. Я не знаю, як їй допомогти.
– Я розумію, що тобі боляче і ти турбуєшся за дочку, але потакаючи її всім капризам ти зробиш їй гірше.
– Я серйозно не знаю, що мені робити з нею.
– Нічого не роби, годі. Твоєї маленькій дівчинці майже 30 років і їй час уже навчитися відповідати за своє життя.
– Що ти пропонуєш? Не виганяти ж її з дому?
– По-першу постав її перед фактом того, що ти їй не нянька, як і я. Якщо хоче жити з нами, нехай звикає до наших правил, а не перетворює наше повсякденне життя на пекло.
– Вона пошле нас кудись подалі, якщо почнемо встановлювати правила…
– Тоді нехай шукає собі житло, а спершу на нього заробить.
– Мабуть, ти маєш рацію. Розпестила я її остаточно.
На ранок Вероніка була сповнена рішучості і поговорила з дочкою максимально відверто, оскільки ніколи раніше не розмовляла.
Вона описала свої почуття, пояснила свою злість і образу на поведінку дочки і докладно розповіла, як і за яких обставин вони зможуть жити разом.
Від такого відвертого пояснення Ганна втратила мову. Вона вперше побачила в матері якості, які були добре приховані від її очей протягом усього життя. Їй просто не було чого сказати, хоча зазвичай вона за словом у кишеню не лізла.
Зрозумівши, що маніпулювати матір’ю більше не вийде, вона погодилася на її умови. Вже за місяць Ганна знайшла роботу, відновилася в інституті та перевелася на заочне навчання.
Їй було дуже складно, оскільки вона давно не працювала. Довелося звикати до роботи, до навчання та домашніх справ, які вона теж зазвичай не робила.
Відносини почали налагоджуватись. Ганна сама не зрозуміла, як і коли почала добре ставитися до обранця матері, а Ігор у свою чергу її підтримував у всьому та допомагав із навчанням. Виявилося, вони мали досить багато спільного, адже Ігор був художником і чудово розбирався в дизайні.
Через півроку Ганна була зовсім не схожа на колишню. Проте з кожним днем вона відчувала, що більше й більше сумує за чоловіком.
Вона постійно уявляла, як він там живе без неї, думала, чи знайшов він собі дівчину і що робить. У результаті вона вирішила спробувати поговорити з ним і поїхала до свого колишнього будинку.
Артем був здивований її приходу, але не здавався розчарованим.
– Чи можна увійти?
– Звичайно, це й твій дім, як пам’ятаєш.
– Я прийшла вибачитись. Я не чекаю, що ти мене пробачиш і все буде, як і раніше, але мені дуже треба з тобою поговорити. Я дуже винна перед тобою і не знаю, як усе виправити.
– Я радий, що ти приїхала. Хочеш чай?
– Так, дякую.
– Знаєш, твоя мама мені зателефонувала кілька місяців тому. Вона хотіла дізнатись, що між нами сталося. Потім ми неодноразово розмовляли. Вероніка Петрівна тримала мене в курсі, тому всі новини про твоє життя я вже знаю. Я дуже радий тим змінам, які відбуваються з тобою.
– Ясно, значить розповідати мені по суті нема про що. А як ти? Що нового сталося?
– Нічого особливого. З усіма робочими моментами розібрався. Тепер графік спокійніший. Відпустку можу взяти коли захочу, вірніше, коли ти повернешся.
– Ти серйозно вважаєш, що ми зможемо бути разом знову?
– Ти ж у результаті не подала на розлучення, тож ти все ще моя дружина. І до речі, я все ще тебе кохаю.
– Я тебе теж кохаю! Я боялася, що ти більше не захочеш мене бачити. Тоді давай так, я сдам іспити і одразу до тебе. Якраз до цього часу роботу тут знайду, а коли отримаю диплом, може і разом попрацюємо. Одне знаю точно – сидіти вдома без діла я більше не збираюся, від цього погано всім.
– Ти за час нашої розмовки сильно подорослішала. Я дуже радий бачити тебе такою.
– Це лише початок! Я маю ще багато планів. Я тобі все розповім, як тільки переїду назад.
– Я чекатиму! Передавай привіти Вероніці Петрівні та Ігорю Олександровичу.
– Передам, вони в мене чудові, правда?
– Так, кохана, вони чудові. А в нас тепер усе буде добре, я в цьому впевнений.
