Я не встигла принести додому дитину, як хочу розлучитися з чоловіком. Він так мерзенно повівся, що я навіть не знаю, як це пояснити. Не хочу з ним жити далі і тим більше не хочу, що моя дитина знала такого тата. Свекруха намагається нас помирити, але заяву я вже написала.
Річ у тім, що він не приїхав забирати мене з пологового будинку. Проблема була в тому, що в нас дівчинка, а не хлопчик. Для нього це стало гідним приводом проявити своє незадоволення. Дитину ми планували давно, але не все виходило і новина, що я при надії всіх порадувала.
Мені було взагалі все одно, хто буде, аби не було проблем зі здоров’ям. Чоловік дуже хотів, щоб саме хлопчик. У нього аж очі горіли, він весь звівся, поки лікар не сказав, що це можливо хлопчик. Дитина постійно крутилася і важко було зрозуміти стать.
Ми почали готуватися до появи сина. Чоловік уже будував плани про рибалку, дачу та на футбол, а мене це тільки веселило. З дитиною все було добре і це єдине, що мене турбувало. Але на світ з’явилася дівчинка. Чоловік кілька разів перепитав, чому не хлопчик і кинув слухавку.
Кілька днів ми ще були в лікарні, поки нас відправили додому. У цей щасливий день приїхали всі бабусі та дідусі, не зустрічав тільки нас татко. Свекруха сказала, що її син дуже засмутився, бо чекав сина. Тому йому треба час, щоб звикнути до новини. Для мене це був шок. Звикнути до новини? Він серйозно?
Для мене це не гідне пояснення. Він не захотів взяти на руки власну дитину, бо це дівчинка, а не хлопчик. Навіщо мені такий чоловік? Як батько, він уже провалився. Я поїхала з лікарні до батьків. Мені було дуже прикро. Хто винен, що в нас не хлопчик? Та й яка різниця?
Мої ж батьки вирішили, що я просто вирішила чоловіка трохи провчити. Та на наступний день я подала на розлучення. Цей вчинок здивував усіх, але мої рідні змовчали. Тільки свекруха прибігла переконувати, що я помиляюся. Казала, що пройде час і він змириться.
А чи потрібен мені чоловік, який змириться з дочкою? Це вчинок не дорослої людини, а якогось розбещеного хлопчиська. Я навіть розмовляти з чоловіком не хочу. До речі, він жодного разу не приїхав, лише два рази подзвонив і то не з доброї волі. Мені такі послуги не потрібні.
Краще вже сама доньку виховаю, ніж поряд буде такий чудовий татко, який не вміє думати. Свекруха ще намагається нас помирити, але я не бачу в цьому сенсу. Чоловік навіть не розуміє, що він зробив не так. Він себе ні в чому не бачить винним.
