Ще одного українського героя не стало. Дружина Олександра Моїсеєнко розповіла про їх вражаючу історію кохання. Вони захищали Україну разом, проте зараз вона зі сльозами на очах розповідає, як вони разом виконували завдання. Серце крається від таких історій! Як жаль кожного українського героя, який не дочекався миру!
“Ми познайомилися у Нью-Йорку. Думали, потім розповідатимем про це дітям”, – згадує Віра, дружина і посестра Олександра Моїсеєнка з позивним “Богомол”. Тоді селище ще називалося Новгородським.
Олександр Моїсеєнко родом з Одещини. У 2013 році поїхав на Майдан, а після нього пішов в “Госпітальєри”. Свою майбутню дружину Віру Олександр зустрів у 2016 році у 24-й окремій механізованій бригаді імені короля Данила. Він був бойовим медиком у роті розвідки, а після травми перейшов в аеророзвідку.
“Спершу він був моїм напарником. Потім ми стали друзями і почали зустрічатися. Ми були разом 24 на 7. Це виїзди, навчання нових пілотів. Нашою роботою було спостерігати за всім з висоти пташиного польоту”, – розповідає дружина покійного українського воїна Олександра Віра.
За два роки, поки закохані були разом, у них було лише одне побачення у Бахмуті Донецької області. Розписалися Віра і Олександр у розпал пандемії коронавірусу у Львові. На церемонії були лише побратими і батько нареченої. Інші приїхати не змогли через карантинні обмеження. Відсвяткували вдома удвох.
Віра була з Олександром у момент о8стрілу. Їхній екіпаж обстріlяли. Олександр з виїзду не повернувся.
“Чесно кажучи, я досі не вірю в це. Те, що це сталося в мене на очах, не допомагає мені прийняти факт того, що його більше немає. Кажуть, що час лікує. Не знаю, коли це буде”.
Олександр похований на Личаківському цвинтарі у Львові. З початком віuни в Україні там з’явилася Алея героїв, які віддали своє життя за Україну.
“Коли місяць тому його ховали, це була крайня могила. Зараз там вже два ряди нових. Ти розумієш, що ці втрати не зупиняються. Де їх край? – каже жінка і додає.
«Єдине бажання, щоб це все було недаремно. Щоби те, у що вони вірили, ніким не зрадилося».
Віра зараз проходить лікування у Львові і готова продовжувати службу там, де приноситиме більше користі – в тилу чи на передовій.
Водночас їй важко уявити службу без побратима.
«Він був моїм напарником. Важко уявити, що я буду на виїзді і поруч сидітиме інша людина. Але я розумію, що має пройти час, щоби це сприйняти», – сказала вона.
