Минуло майже п’ять років, як не стало моєї матусі. Вона все життя прожила в селі, хоча я не раз пропонувала їй переїхати в місто. Ми бачилися щотижня. Я приїжджала до неї, а вона готувала свіжі млинці з домашнім варенням.
Це була улюблена страва мого дитинства. Ще б парного молочка до цих ласощів – пальчики оближеш! Останніми роками здоров’я мами було ні до біса. Один раз навіть у лікарні лежала, хоча до останнього не хотіла їхати.
Я бачила, як мама згасає на моїх очах, але нічого не могла зробити. Вік завжди бере своє. Свій сільський будиночок мама, звісно, заповідала мені. Та й не було більше, крім мене, спадкоємців.
Я була єдиною дитиною в сім’ї, а батько мій уже давно пішов на спочинок. Чесно сказати, довго думала, що робити з цим житлом. Хотіла віддати синові, але він уже давно живе за кордоном.
Поїхав, будучи ще юним, там вивчився, знайшов роботу і одружився. Тепер мені фото в Інтернеті надсилає хіба що. На батьківщину повертатися не планує. Жити в селі самій я теж не хотіла. Мені міське життя більше до душі.
Перший час я приїжджала до тієї хати, щоб прибратися і розібрати мотлох. Як же люди похилого віку люблять його складувати! А потім якось сумно на душі стало. Я просто закинула це місце.
На продаж зважилася лише кілька місяців тому. Ясна річ, потрібно було знову їхати туди, щоб подивитися, чи потрібно чогось підремонтувати. Усе-таки це не найновіше житло, ясна річ.
Яким же було моє здивування, коли я виявила будинок в ідеальному стані. На вулиці все прибрано, навіть трава підстрижена на газоні! Пішла дізнаватися в сусідки, що це за дива.
Адже мене не було тут дуже довго, і за цей час двір мав перетворитися на справжнє жахіття. Виявилося, що сюди систематично приходив сусідський хлопчина. Моя мама розповідала мені про нього, мовляв, він їй як онук став.
Але я чомусь тоді не звернула на це уваги. Він на згадку про мою маму продовжив приходити і прибирати біля будинку. Мене так сильно зворушила ця історія, що я вирішила з ним зустрітися. Хотілося йому якось віддячити.
Думала дати йому грошей, чи що. Але під час бесіди з’ясувалося, що він якраз нещодавно одружився. Щоправда, продовжує жити з батьками. У моїй голові з’явилася прекрасна ідея.
Я вирішила просто переписати цей будинок на нього. Моя матінка була б дуже рада! Звісно, хлопець був у шоці й почав відмовлятися від моєї пропозиції, але я наполягла на своєму. Як же приємно робити добрі вчинки!
Словами не передати, якою щасливою я себе відчула в той момент. Тепер я з і його чудовою дружиною дружимо. Якщо мені дуже хочеться вибратися на природу, я приїжджаю в мамин будинок до хлопців.
До речі, нещодавно вона зателефонувала і поділилася радісною новиною: вони чекають на дитину. На цих вихідних покликали мене святкувати. Яке ж прекрасне життя буває часом. І як же хочеться, щоб таких радісних подій було якомога більше!
