Свого чоловіка я, можна сказати, відбила. Так, у нього була інша до нашої зустрічі, але я домоглася свого. Він розійшовся з тією дівчиною, хоча вона за багатьма параметрами була привабливішою за мене: висока, худенька, з гарним волоссям. Я не вважаю себе потворою, але дивлюся правді в очі.
З цієї причини я зрозуміла, що коханому швидко набридне бути з красивою дурепою, абсолютно порожньою всередині. Ось і взяла ініціативу у свої руки. Ми зустрічалися недовго, близько 8 місяців. І потім відразу ж зіграли весілля. Старші жінки застерігали мене, що після весілля чоловіки стають іншими.
Вони лінуються, вимагають більше віддачі, стають менш романтичними. Тож щойно ми почали жити разом, я навмисно почала піднімати планку своїх вимог від чоловіка. У такому невеликому стресі йому й на думку не спадало розкидати по квартирі шкарпетки або не мити після себе посуд.
Тому хатньою робітницею у своєму домі я себе не відчувала. Проте зарплата дитячого терапевта не приносила достатньої кількості грошей. Тож мені довелося обміркувати, куди і як нам потрібно було рухатися далі. Подібні думки мене дратували, і тому сімейна атмосфера зіпсувалася.
Чоловік не бачив себе в бізнесі: даремно, чи що, вчився всі ці роки? А мені не вистачало бюджету, щоб почати щось серйозніше, ніж перепродавати різний мотлох із Китаю. Тож потрібно було йти на рішучі заходи. І найочевиднішим рішенням стала поїздка за кордон.
Рік-другий попрацювати, щоб, повернувшись, зайнятися вже чимось серйознішим. Кредит у банку брати було марно: потрібну суму нам не хотіли давати, та й відсотки якісь аж надто кінські. Тому виїхати на заробітки, поки молода, здавалося мені єдиним виходом зі становища.
Чоловік погодився, сам він їхати не міг, та й не особливо хотів. Мови не знає, чоловікам знайти роботу складніше. За перший рік там я заробила непогану суму і навіть обзавелася цікавими знайомствами. Цікавими в тому плані, що після приїзду на батьківщину я могла вести бізнес із цими людьми.
Я серйозно, заможні люди за кордоном відрізняються від наших. У них немає всього цього пафосу і ворожості. І на контакт вони йдуть набагато охочіше. Просто розповідаєш їм про свої плани, в межах розумного, звісно, і вони щось можуть тобі порадити чи навіть запропонувати допомогу.
Тому, коли повернулася додому на деякий час, настрій у мене був чудовий. Чоловік зустрів мене відмінно, було видно, що він скучив і йому справді цікаві мої новини. Я не робила помилок, які часто роблять наші жінки, приїжджаючи з-за кордону.
Не привезла купу подарунків родичам, речі теж купувала середнього сегмента, на які там, у них, ціни досить демократичні. Загалом, грошей не витрачала практично. Скажу навіть більше, чоловік приготував мені романтичний сюрприз.
За ті тижні, що я була вдома, ми кілька разів ходили в ресторани. Удома готував він, прибирав і все інше. Усе за рахунок чоловіка, я тільки відпочивала і набиралася сил. Хоча, зізнаюся, втоми я зовсім не відчувала. Тож до роботи повертатися мені було нормально.
Не було негативних почуттів, хотілося швидше з усім розібратися і почати вже нарешті працювати на себе, але через півроку після того, як я знову повернулася в чужу країну, мені повідомили неприємну новину. Наша спільна подруга побачила мого чоловіка, коли той йшов з іншою жінкою.
І все б нічого, я не звикла ревнувати свого чоловіка до кожного стовпа, але це було інше. За словами подруги, він не поводився з нею як зі знайомою: вони сміялися, обіймалися, загалом, поводилися як пара. Тож просто так цю ситуацію спускати на гальмах не можна було.
Порадившись зі своїм роботодавцем, який за цей час встиг стати мені якщо не другом, то приятелем і навіть наставником, я вирішила, не гаючи часу, їхати додому. Хоча б на кілька днів, щоб повністю розібратися в тому, що відбувається. З чоловіком ми зідзвонювалися, але про розмову з подругою не казала.
Взяла квитки, вибачилася перед усіма, кого підвела в плані роботи, і полетіла додому. Нерви були на межі. В аеропорту я мало не загубила сумочку з картами, телефоном і всім іншим, але все обійшлося. Мало не забула, що після прильоту сімка могла дати сигнал чоловіку, що я на батьківщині.
Довелося в паніці все діставати, міняти. Теж стрес. У свою квартиру я відчиняла двері, готуючись до найгіршого, але повністю передбачити подальшу ситуацію не змогла навіть я. На кухні практично гола мене зустріла молода дівчина з величезними переляканими очима.
Вона пила шампанське з мого келиха і нервово намагалася посміхатися. Усе ясно, не дарма приїхала. Далі в кімнаті лежав чоловік, теж неодягнений. Коли я змогла його розбудити, він навіть не повірив своїм очам. Намагався одночасно мене задобрити і вдавати з себе жертву: йому було так самотньо!
Дівчина зібралася хвилини за півтори, і я не стала їй заважати. Та миттю вислизнула з дому і пішла в невідомому напрямку. Я озирнулася на всі боки і помітила, що гуляли вони з моїм чоловіком тут не один день. Виштовхавши чоловіка під холодний душ, я стала чекати, коли ж він прийде до тями.
І хвилин через 5-10 із цим тілом можна було відносно виразно розмовляти. Мої гроші, зароблені за перший рік, він майже повністю витратив. На кого? На ось таких ось окатих дів, а їх було, як виявилося, достатньо. Жити одному йому набридло, і він пішов у розгул. Де я залишила заощадження, він знав.
Тож жодних проблем із грошима не виникло. Ось таким був кінець нашого шлюбу. Увечері того ж дня він, як і його речей, у моїй квартирі не залишилося. Наразі я перебуваю вдома, все ще не оговталася від шоку. Ніколи не думала, що емоції зможуть мене підвести.
Мій роботодавець все ще сподівається, що я повернуся на роботу, і час від часу мені пише, але в мене поки що повно своїх справ: розлучення, переговори з юристом щодо моєї ситуації і моральне відновлення.
Контролювати емоції немає ніяких сил, тільки нудота й образа. Сподіваюся, через якийсь час я знову візьму себе в руки, але поки що я в депресії. Шлюб – це найгірше, що трапилося в моєму житті.
