Мені 20 років. Зустрічаюся з хлопцем півтора року, йому 25 років, розвиває свій бізнес. Ми одне одного любимо, плануємо спільне майбутнє. Стосунки в нас дуже запальні, адже маємо гарячий темперамент.
Ми частенько сваримося, але всі проблеми, що виникли, обговорюємо, вирішуємо разом і доходимо спільного висновку. З мамою його познайомила через півроку стосунків.
Спочатку вона відгукувалася про нього добре, але з часом усе змінилося. Можливо, вона чула наші деякі сварки і бачила, що я без настрою. І одного разу вона почула, що він кричить, розмовляючи зі мною телефоном.
І з цього моменту вона влаштувала мені істерику, вимагала, щоб він приїхав і вибачався перед нею, що вона не для того мене виховувала, що це повторюватиметься, що життя з ним буде жахіттям.
Вона все повторювала, що я намучаюсь із ним, і життя собі зіпсую. І коли зрозуміла, що розходитися я не хочу, вона пригрозила, що накладе на себе руки, якщо я цього не зроблю.
Хлопець пропонує зняти квартиру і пожити окремо, але я знаю, що так буде ще гірше. Усе моє дитинство вона мене змушувала вчитися на відмінно і якщо з’явиться четвірка, то погрожувала відправити до батька.
Вона не один раз погрожувала, що зречеться мене. Така сама історія була в коледжі. Загалом, за будь-якого мого проступку вона мене таким ось чином “тероризувала”.
Хочу підкреслити, що школу і коледж я закінчила з відзнакою і поганою поведінкою не вирізнялася, завжди була зразковою дівчинкою. Але при всьому цьому вона і “по-людськи” мені пояснювала, і любов’ю оточувала.
Я вже тиждень без настрою ходжу, плачу через усілякі дрібниці і таємно спілкуюся з хлопцем. Хотіла поговорити з мамою, але не знаю, як почати розмову і як вона відреагує на це.
