Я виросла в бідній сім’ї та мала ще сестер та братів. Батьки завжди важко працювали, а ми дорослішали на очах, щоб хоч якось облегшити життя. Я мріяла якнайшвидше вирости та поїхати якомога далі. Закінчила школу, влаштувалася на роботу – підробляла на пошті та прибиральницею.
Я зібрала трохи грошей та переїхала у велике місто, де знайшла кілька підробітків. Грошей ледь вистачало на оплату житла та якусь їжу. Я закохалася у свого колегу, ми будували спільні плани на життя та згодом я дізналася, що при надії, й все пішло шкереберть. Коханий зник, як вітер весною, а я залишилася одна з малесенькою дитиною на руках й без грошей.
В якийсь момент я вже була в такому розпачі, що просто сиділа в парку та ревіла. Донечка хворіла, багато плакала, а сил в мене вже не було. Якийсь хлопець підійшов до мене та намагався втішити. Виявилося, що він одружений та має трьох дітей. Дізнавшись про мою біду, він купив необхідні медикаменти, їжу та дав трохи грошей. Так вийшло, що новий знайомий почав допомагати мені.
З кожним днем ми бачилися все частіше. Я від безвиході навіть зраділа такій допомозі, не здогадуючись до чого все йде. Новий знайомий поскаржився, що з дружиною стосунки дуже погані, він з нею не живе, тому запропонував переїхати в його нову квартиру. Через рік він розлучився з дружиною, якій виплачує аліменти, але живе зі мною.
