Ми з чоловіком після весілля жили в його матері. Так вийшло. Була думка знімати квартиру, але чисто з фінансового боку це було б дуже непросто: я працюю касиркою у відділенні банку, а чоловік отримує невелику зарплату, працюючи на виробництві.
Проте ми вирішили гідно відсвяткувати створення нашої сім’ї, хоч і без зайвого шику. Були гості, був торт, шампанське, але ми просто добре підготувалися, тому нам вдалося заощадити на зайвих речах. Бюджетно, але зі смаком. А в моєї свекрухи двокімнатна квартира.
А ще раніше в ній було три кімнати, просто колись їхня сім’я вирішила позбутися однієї стінки і таким чином розширити житловий простір. Тож ми оселилися удвох у велику кімнату, а свекруха зайняла іншу, але з цим жодних проблем не було і немає досі.
У квартирі хороші товсті стіни, тож ми одне одного не чуємо і одне одному ніяк не заважаємо. І взагалі, свекруха – чудова жінка, але зі своїми “особливостями”. Розумієте, вона начебто не зовсім ще стара, але ось її звички видають у ній людину старого гарту.
Якщо я думала, що вмію економити, то моя свекруха в цьому справжній професіонал. І нерідко навіть із перегинами. Вона виписала собі в блокнот магазини, які в різні дні продають товари з уцінкою. Звичайно ж, усе через термін зберігання продукції.
Те, що скоро і так потрібно викидати, продається на якийсь відсоток дешевше від початкової ціни. Ось ці “скарби” вона скуповує з превеликим задоволенням. Сир, банани, випічку. І, найголовніше, її просто неможливо зупинити. Ми нерідко даємо їй гроші на магазин, але просимо конкретне.
А в підсумку доводиться їсти два кілограми тих самих чорних бананів, які всередині вже більше схожі на желе, ніж на фрукт. В результаті їх доводиться викидати. Ну не можемо ми їсти всю цю гастрономічну гидоту, та ще й у таких кількостях. Крім того, свекруха не гребує і простроченням.
Але дата там поставлена не просто так. Звісно, можна з’їсти печиво і навіть не зрозуміти, що воно вже давно як застоялося, але організм усе зрозуміє. І так, потихеньку, потроху будете труїти себе за свої ж гроші. І ще є у свекрухи звичка ходити з цими магазинними пакетами.
Сумка-шоппер їй не до душі. Інша справа – напхати по кишенях з десяток м’ятих, шелестких кульків і обійти з ними півміста в пошуках дешевих продуктів, а що, на транспорті вона ж теж економить, пенсіонерка. Навіщо ці пакети і де вона їх набрала, адже принципово їх не купує, – це загадка.
А так загалом у нас одне до одного жодних претензій немає. Я готую після робочого дня, а свекруха мені допомагає. Так само і я беру участь у прибиранні, навіть її кімнати, коли в цьому є потреба. Ми загалом потоваришували, як узагалі може потоваришувати свекруха і невістка.
І чоловік це бачить, тож у цьому плані в нас усе добре, але ось ця її якась скупість, чи що. Напевно, це пов’язано з віком і небажанням витрачати гроші. Хоча, що я розумію, правда? Отже, минув рік. Я думала, що хоча б через місяців сім ми вже з’їдемо з квартири свекрухи.
Але дійсність, як завжди, виявилася не такою, якою я її собі уявляла. Начебто й не купуєш собі нічого, намагаєшся заощаджувати і взагалі намагаєшся формувати сімейний бюджет, але на ділі нічого не вдається накопичити. І життя проходить повз тебе, як ти не намагайся поводитися.
Свекруха нас не виганяє, навпаки, вона задоволена, що син із нею поруч. Каже, а раніше так усі жили – і нічого, але мені самій від цього всього стає якось не по собі. Багато наших друзів або винаймають окрему квартиру, або живуть у своїх, а ми…
Відсвяткувати річницю весілля вирішили спочатку в одній кафешці по сусідству, але потім подумали і перенесли святкування додому. У нашу кімнату. Чого гроші витрачати, та й прийти мало лише кілька гостей, а в однієї пари взагалі була дитина, тож вони точно поводилися б тихіше води.
Таке собі домашнє привітання з ситцевим весіллям. Того дня ми гарно вдяглися, поставили гарний стіл. Частину страв я готувала зі свекрухою, а частину ми замовили. Знову ж таки економно, але не жахливо, адже головне – зібратися, відзначити і спробувати зробити так, щоб наступний рік був кращим.
Але великих коштів ми не маємо, тож я акуратно попросила гостей перед нашим вечором не дарувати жодних подарунків. Найкраще тепле побажання від щирого серця і конвертик із грошима, а все інше ми вирішимо самі. Так воно і вийшло. Гості вітали, говорили тости, поводилися належно.
Як думаєте, що подарувала нам із чоловіком його мама? Гроші, щось по господарству, може, взагалі нічого? Ні! Вона подарувала нам великий запорошений вазон. Величезне, старе “грошове дерево”, але суть навіть не в цьому. Я відразу зрозуміла, де вона його взяла.
У своєї подруги, яка живе у квартирі в іншому кінці будинку, але і це ще не все. Раніше цей вазон стояв у них у під’їзді. Я там була, коли в перші дні переїзду переплутала під’їзди. І ще тоді я помітила цю “видатну” рослину. Але чому? Можна було б просто придумати гарне привітання, і на цьому все.
Навіщо нам великий, трохи тріснутий горщик і ось це величезне непорозуміння? Ось вже привітання з ситцевим весіллям! Хоча б не квіти з кладовища, і на тому дякую. Я тоді посміхнулася і прийняла подарунок, але тепер просто не можу на нього дивитися. Так і стоїть у кутку, за шторою.
Чоловік лише сміється і переводить усе на жарт, а мені ось не смішно. Як думаєте: це в неї через вік виникло таке рішення чи, може, нам до лікаря сходити? Я вже не знаю, а на другу річницю весілля що це буде? Пакет із пакетами чи ящик макаронів 1998 року?
