Я в молодості зробила одну єдину помилку, а совість мене гризе й по сьогодні. Не знаю, як чоловіку та сину в очі дивитися. Як я скажу дитині, що батько, який виростив та виховав, не рідний. Так, мій чоловік не рідний батько моєму синові. Крім мене про це більше ніхто не знає.
Я зустрічалась колись зі своїм нинішнім чоловіком, але нікого не була в нього закохана. Коли зі мною почав спілкуватися хлопець, який мені дуже подобався, то я розірвала стосунки з людиною, з якою живу зараз.
На жаль, мій коханий виявився не дуже гарною людиною. За місяць стосунків я дізналася, що чекаю дитину. Повідомила кавалеру радісну подію. Ось тільки майбутній батько сприйняв новину зовсім не так, як я сподівалася.
Він просто зник з мого життя, залишивши наодинці з гіркими думками, як мені тепер ростити дитину. За порадою я пішла до матері, але вона чомусь вирішила, що це дитина мого першого хлопця.
Довго не думаючи, вона розповіла йому, що я при надії, а той тільки радий був. Майже одразу зробив пропозицію. Я намагалася йому сказати правду кілька разів, але кожного разу він обривав мене на півслові.
Так ми й жили. Мене мучила думка, що наше життя побудоване на маминій брехні та моїй мовчанці. Але дивлячись на те, як чоловік ставитися до сина та який він щасливий, я не могла знищити це все.
Щоразу, спостерігаючи за тим, як сильно син із чоловіком прив’язані один до одного, я все відкладала розмову на потім. Так пройшло понад 20 років. А тепер вже й не знаю, чи варто щось говорити.
Я розумію, що ніколи не пробачу себе, якщо не скажу правду. Але з іншого боку, чи треба ця правда через стільки років. До того ж доведеться все розповісти і синові, а він навряд чи захоче спілкуватися зі мною після стількох років брехні.
