Якось Мишко пішов за хлібом, а знайшов скарб. Скарб звали Катя. Вона ховалась від дощу під козирком магазину і вже посиніла від холоду. В гуртожиток вона піти не могла, бо до сусідки заскочив кавалер на кілька годин, а побачення затяглося.
Всю цю історію Мишко розповів матері, коли пояснював причини появи Каті у їхній квартирі. Ну, не кидати ж справді замерзлу людину на вулиці! Віра Павлівна тільки сумно вдихнула і пішла розігрівати гороховий суп, якому дівчина зраділа, як вишуканій страві.
Сита і обігріта, вона зі щасливою посмішкою заснула на дивані у вітальні. Віра Павлівна майже не здивувалася, коли за тиждень Катя оселилася в кімнаті Михайла. Навчалася вона в училищі, куди вступила після дев’ятого класу.
Мати пішла у засвіти, а батько швидко знайшов собі нову дружину. Каті у їхній родині місця не знайшлося, але вона була домашньою дівчинкою, тому із захопленням та вдячністю почала допомагати Вірі Павлівні по господарству.
У її поведінці не було нічого такого, що могло б зіграти проти неї. Вона кидалася першою мити посуд і при цьому обов’язково розбивала чашку чи тарілку, зате щиро. З одягом у Каті був повний все погано. Віра Павлівна жахнулася, коли дістала з пральної машинки її єдині труси, що більше нагадували сито.
Зітхнула та пішла купувати десяток нових. Куртку та кросівки дівчина носила взагалі цілий рік, навіть у люті морози. До зими треба буде купити чоботи. Подруга Віри Павлівни Наталя дивувалася як вона поселила в себе невідомо кого та ще й годує та вдягає.
Вона звичайно від вибору Мишка була не в захваті, але вважала за краще залишити свою думку при собі, пам’ятаючи про нічну зозулю і таке інше. Він був її єдиним сином, виховувала його сама, з чоловіком давно розлучилися.
Мишко був хлопцем безпроблемним, у школі вчився добре, не засмучував, тепер інститут закінчував. Віра Павлівна не бачила приводу втручатися у його особисте життя. Тим більше, що Катя у них прижилася, стежила за чистотою в квартирі, а готувала так, що язик можна проковтнути.
Недаремно в кулінарному училищі навчалася. За місяць вона заявила, що вони знайшли підробіток, щоб не сидіти на шиї Віри Павлівни. Практика хлопцям пішла на користь. Вони вже мали готові робочі місця, коли вчитися закінчували. Катя вступила на заочне відділення інституту.
Згодом вона подарувала Вірі Павлівні двох онуків. Бабуся їх обожнювала, допомагала, як могла. Віра Павлівна взяла бік Каті, коли у Михайла стався адюльтер на роботі. Він хотів навіть розлучитись, але мати купила їм сімейну путівку, вмовила з’їздити, онуків взяла на себе.
Після спільного відпочинку мир у сім’ї було відновлено. Перше, що побачила Віра Павлівна, коли прийшла до тями після наркозу, було обличчя Каті. Вона буквально жила в палаті, доглядала свекруху, годувала по дієті домашньою їжею. Мишко теж допомагав, але він чоловік.
Сусідка по палаті читала бульварну газетку і обурювалася через новини в ній. Віра Павлівна відповіла, що в житті може бути все – людина навіть може просто вийти за хлібом і знайти скарб. При цьому вона посміхалася до Каті, а Катя посміхалася їй.
