Мої батьки, бабусі й дідусі навчили мене жити за принципом “все в сім’ю”. Спершу купи потрібне для дому. Залишаться гроші – можна і себе чимось побалувати, але чоловік і діти на першому місці! Саме це правило допомогло мені і будинок відбудувати, і двох дітей на ноги поставити.
Дали з чоловіком їм гарну освіту й оплатили кожному весілля. Я навчилася економити й відкладати гроші про запас, тому вони в нашій родині завжди водяться. Я вже не молодиця, торік зустріла свої 55, але я добре пам’ятаю золоті часи моєї юності, коли гості були більшою радістю, ніж подарунки.
Ніхто ніколи розносу з цього приводу не влаштовував. Усе було суто символічно. Головне, від душі! А вже про гроші в подарунок і мови не йшло. Пам’ятаю сервіз, який колеги на 30-річчя подарували. Ви що, цій розкоші належало стояти в серванті, на найвиднішому місці!
Ніхто з тих порцелянових чашок чай не пив, бо вони були дорогі як пам’ять. А коли чоловік питав, що мені подарувати на день народження або 8 Березня, завжди замовляла тільки потрібні й корисні штучки. Мій чоловік – велика розумниця, хазяйновитий чоловік.
То пилосос мені подарує, то набір каструль, то нову праску або сковорідки. Чому не радіти тому, чим я щодня користуюся? У мене немає синдрому Плюшкіна, тому речі не припадають пилом по коморах і антресолях. Намагаюся використовувати все, що мені дарують.
Отримала в подарунок від сестри парфуми, наприклад. Не зовсім мій аромат, але викидати шкода. Раз на місяць можна і побризкатися, або якщо доньці не підійшла помада, туш – з вдячністю беру собі. Тут розшила, сям підшила, ось тобі й обновка і гроші зайві не витрачаєш. Так, у мене нічого не пропадає!
Навіть якщо тушонка домашня здується, я її миттєво на сковорідку, потім у пиріжки. І їдять так, що за вуха не відтягнеш. Трохи прокисне компот – не виливаю. Розбавляю окропом, підсолоджую трохи, ніхто й різниці не помітить. Такою вже мене виховали.
Господиня повинна все робити для своєї сім’ї, тому в мене на будь-який випадок життя є запаси. Мішок цукру і гречки, пачка макаронів, борошна і солі. Так ще бабуся вчила, а вона війну пройшла і знає, що таке голод і поневіряння.
Напевно, я не порозумілися з невісткою саме через різні погляди на сімейну економію і господарство. Скільки син їй грошей не дасть, усе спустить на себе. Чиста егоїстка. Щоразу, коли ми бачимося, вона в обновці – то спідничка нова, то сумка. Косметики стільки, що хоч на базарі роздавай.
Ось уже кому гроші не головне. Головне, щоб побільше було! Скільки разів ми з сином через цю фіфочку сперечалися. Він за дружину, ясна річ, заступається. Каже, вона працює, має право і на себе гроші витратити, але я-то знаю, що вона тільки язиком тріпатися здатна, а не справу робити.
Заходжу до сина в гості – все бідненько, простенько. Готувати вона не любить. Їй доставку з ресторану простіше замовити. Ледарка! Якось син попросив у мене поради, що подарувати дружині на 25-річчя. Хотів, як раніше, грошей дати, але я його зупинила. Знову ж розтринькає.
Порадила зробити корисний подарунок. Та хоч би той самий кухонний комбайн. Може, невістка хоч так годувати сина краще буде. Дитина послухала мене і вибрала дорогий наворочений комбайн відомої марки. Я б стрибала до стелі від такої краси.
Він і сік вичавлює, і картоплю ріже, і тісто місить. З таким помічником на кухні я б справлялася за хвилини, а не години. А що ж невістка? Влаштувала на святі незабутнє “шоу”. Досі перед гостями незручно… Вона не образилася. Вона була розлючена.
Їй не вистачило чи то розуму, чи то такту, щоб не вивалювати претензії до чоловіка просто посеред застілля. Усі гості прийшли в ресторан із подарунками. Ми з батьком теж були. Подарували конверт з грошима. Я-то не знаю, чого їй ще на кухню треба.
Щойно наша мамзель розпакувала подарунок сина, то вся пішла червоними плямами. На весь ресторан закричала, що наче він натякає, що вона не вміє готувати. Я встряла в тираду і сказала, що не відмовилася б. Невістка кинула “забирайте”, сунула в руки коробку і пішла, гнівно цокаючи підборами.
Син тут же кинувся за нею навздогін. І ось картина маслом: усі сидять за столом, як мішком запорошеним прибиті. Очима один на одного ляскають, не знають, чи то йти, чи то іменинницю чекати і пригощатися, а я одна сиджу щаслива. Відбила подарунок і цінну річ роздобула.
Поспілкувалися з сестрою з цього приводу, але так і не змогли дійти єдиної думки. Чи мала невістка право так нестримано поводитися і ганьбити мою дитину? Можливо, я була в чомусь неправа
