Кілька днів тому до мене прийшла подруга. Уся в сльозах, місця собі не знаходить. Коли я відчинила двері, спершу не повірила. Вона розлучилася з питущим чоловіком і поїхала за кордон на заробітки, будувати щасливе життя. Наші останні розмови телефоном були дуже пікантними.
Ми обговорювали, що таке пристрасть у 50 років, адже подруга повернулася на батьківщину не просто так, а виходити заміж. Перша моя думка була про те, що не дай боже її наречений чимось образив. І навіть дивно: вона – сильна жінка, майже самотужки виростила двох доньок, побудувала життя заново.
Я ніколи не бачила її настільки засмученою. Виявилося, що справа якраз у рідних доньках, а майбутній чоловік – золото. Зізнатися чесно, я не знаю, чим допомогти в цій ситуації. У мене дітей ніколи не було, і я нічого не знаю про материнство, але її дівчаток знаю з пелюшок і любила їх як своїх.
Ми і дні народження, і Новий рік, і Великдень – усе разом раніше святкували. Коли доньки підросли і вступили до університету, одразу переїхали в гуртожиток. Подруга в цей момент якраз подавала документи на розлучення. Містечко в нас маленьке, що там, село міського типу.
Справа була гучна і довга, ніяк не могли вирішити з квартирою. У підсумку нічого не залишалася, окрім як продати і поділити суму. Це рішення здалося мені дуже ризикованим, адже тоді подруга залишилася без квартири і жила в мене. Ми завжди один одного виручали, ще з часів студентства.
Ось я й не могла відмовити подрузі в біді. Доньки, до речі, не надто часто відвідували її в цей період – то іспит, то перше кохання, загалом, молодість, а подруга тим часом знайшла якусь схему заробітків за кордоном, яка дозволяла на три місяці їздити позмінно за кордон і назад.
Три місяці роботи, три місяці відпочинку. Поїхала. Вона кликала мене з собою, але мені й тут було добре. До того ж ми регулярно зідзвонювалися, і я не переставала дивуватися, як добре йшли в неї справи. За кордоном вона здобула популярність у чоловіків, але нікого близького по духу і не знайшла.
Зате встигла зібрати достатньо грошей, щоб купити новеньку двушку. Ми тоді знатно відсвяткували цю справу після приїзду. Доньки до того моменту вже закінчували університет. Постало питання про житло. І тоді подруга запропонувала донькам оселитися в її квартирі.
Там же дві кімнати і це краще, ніж винаймати житло в місті самостійно. Коли я запитала її, де ж вона збирається жити сама, відповіла, що в неї за кордоном тепер є робоча віза і вона планує там залишатися. Ми не бачилися кілька років, але за цей час не перестали бути подругами.
Молодша донька тим часом знайшла собі нареченого з нашого містечка. Тут заведено на весілля кликати всіх: сусідів, колег, знайомих, навіть мене покликали. На честь такого свята приїхала й моя подруга. Вона витратила велику суму на весілля. Гуляли всім селом! Потім знову поїхала.
Через якийсь час вона мені зізналася телефоном, що в неї зав’язався роман з одним із весільних гостей. Це був співробітник нареченого, якийсь начальник. Чоловік розлучений, спокійний, з гарною репутацією. Її план мене вразив. Вона почала висилати гроші своєму нареченому.
Він же зайнявся будівництвом їхнього будинку на ці гроші. Судячи з описів подруги, це не чоловік, а просто мрія! Завалює її компліментами, навіть примудрявся їй квіти замовляти на свята. Турботливий, завжди знайде секунду, щоб відповісти або зателефонувати.
Багато працює, в усьому з нею згоден. Звісно, такий наречений не міг не викликати бурю емоцій. Підозрюю, що вона вирішила повернутися здебільшого через почуття, що спалахнули. Під час наших розмов вона часто скаржилася, що втомилася жити за кордоном і їй тут зовсім не місце.
Подруг вона не знайшла, порядки зовсім інші. Бракує душевного спілкування і доньок. Працювати так важко, як колись, вона вже не може, а той чоловік заміж кличе. Зарплати його одного на будівництво будинку не вистачило б, але на них двох вистачить. Вона збиралася приїхати і ніколи не працювати.
Тільки вся ця історія трималася в суворій таємниці, вона навіть донькам нічого не розповідала, поки не приїхала. Востаннє ми говорили з нею телефоном за кілька днів до від’їзду за кордон, а ще за кілька днів прийшла до мене на поріг така засмучена, що я злякалася, чи не помер хтось.
Загалом, ситуація склалася вкрай неприємна. Дочки, як мені здається, зовсім сором втратили. Я б їх після такого взагалі без квартири залишила, але в подруги дуже добре серце. Щойно діти дізналися, що мати весь цей час будувала будинок, одразу ж почали його ділити.
Обурилися, чому будинок на маму оформлено без їхнього відома. Що це за таємничий чоловік? І чи не занадто вона стара, щоб вдруге виходити заміж? Мало того, що їм не сподобалася сама ідея того, що в мами міг хтось з’явитися. Вони не соромилися запитати, як же вона буде будинок заповідати.
Адже якщо вона вийде заміж, тоді діти чоловіка зможуть теж претендувати на будинок як спадщину. Чи варто говорити, що це шокувало мою подругу. Вона вийшла за двері, щоб привести думки до ладу, а коли підійшла до кімнати знову, почула, як доньки ділять будинок, про який щойно дізналися.
Уже ледь не ховають власну матір, хоча, як на мене, у 50 з копійками життя тільки починається. Мені самій 55, і я точно не збираюся на той світ. Після цього подруга відійшла від кімнати, тихо викликала таксі і, залишивши валізу, поїхала ночувати до майбутнього чоловіка.
Навіть речей не взяла – не хотіла, щоб доньки почали вмовляти її залишитися. І взагалі бачити їх поки що не хоче. На другий день вона прийшла до мене. Я дуже хвилювалася, адже подруга не відповідала на дзвінки. Вона вимкнула телефон, щоб діти подумали про поведінку, а не дзвонили.
Прийшла до мене просити поради і просто вилити душу. На всі мої пропозиції про те, щоб провчити дівчаток, вона відповідає, що не може, бо це ж її рідні діти. Я б просто запропонувала їм пошукати собі орендовані квартири, щоб вони дізналися, як складно заробити на власне житло.
