Вихований у бідній родині чоловік пояснює, навіщо проміняв бабусину квартиру на кохання

Я дізнався, що таке бідне життя, будучи ще маленьким хлопчиком. Батько покинув нас, коли мені був один рік. З того часу ми з мамою жили разом із бабусею. Її пенсії та маминої зарплати нам не вистачало. Тому мама бралася за будь-який підробіток.

З 14 років я почав допомагати мамі та бабусі. Роздавав листівки та розклеював оголошення по всьому місту. Шукав будь-якої можливості, щоб полегшити наше життя.

Про навчання практично не думав, бо порожній холодильник говорив сам за себе. Після закінчення 9-го класу моя двоюрідна бабуся запропонувала мамі забрати мене до себе.

Вона жила в столиці і була готова взяти мене на свою опіку. Обіцяла допомогти з навчанням та вступом до вишу. Мама та бабуся дуже зраділи, вони вірили в мене, хотіли, щоб я став на ноги. А я, навпаки, спочатку відмовлявся. Але потім зрозумів, що без такого тягаря, як я, моїм рідним буде простіше справлятися.

Все літо я провів у бабусі Алли. Вона купила мені новий одяг, я став краще їсти і буквально на очах почав змінюватися. Деколи я дивився в дзеркало і не вірив, що це справді я. З’явилася якась мотивація краще вчитися, щоб вступити та здобути професію. А потім почати працювати і допомагати мамі та бабусі.

Бабуся Алла багато років пропрацювала вчителькою англійської. Тому насамперед ми взялися за мову. Вона хвалила мене за мої здобутки. Завдяки їй я закінчив 11-й клас із хорошими оцінками та активно готувався до вступу.

Якось бабуся Алла сказала, що нам треба серйозно поговорити.

«Альоша, у мене немає нікого, крім тебе. Я така рада, що наважилася запросити тебе до себе і ми дуже зблизилися. Хочу, щоб ти знав, що я свою квартиру перепишу на тебе. Коли мене не стане, ти зможеш остаточно облаштуватися тут. І навіть не здумай зі мною сперечатися!» — тихим спокійним голосом промовила ба.

Бабуся подарувала мені щасливий квиток у життя, за що я ніколи не втомлюся їй дякувати. Я зміг вступити до вишу і почав старанно вчитися. Але колись я втратив голову. В усьому винна моя одногрупниця Оля, в яку я безповоротно закохався. До цієї зустрічі я й подумати не міг, що таке кохання. Але заради Олі я був готовий на все.

Коли бабуся дізналася про Олю, дуже розлютилася.

«Тобі треба думати про навчання, а не про якихось дівчат!» – повторювала ба.

Мені було дуже прикро, адже я думав, що вона, навпаки, потішиться за мене. Але з кожним днем ​​ситуація тільки розпалювалася, тому що мої стосунки з Олею почали розвиватися дуже швидко.

Якоїсь миті бабуся Алла сказала те, чого я точно не очікував почути. Вона почала налаштовувати мене проти Олі, говорячи, що їй потрібний не я, а моя квартира. А потім поставила ультиматум:

«Або ти кидаєш свою Олю і залишаєшся жити тут, або з’їжджаєш звідси і забуваєш про все, що я тобі казала!»

Того ж дня я подзвонив мамі, щоб порадитись з нею. Звичайно, я не хотів розлучатися з Олею, бо щиро любив її. Але я відчував, що мені потрібна підтримка. Мама вислухала мене і сказала:

«Рішення у житті людини має велику силу. Роби так, як велить твоє серце. А я завжди буду на твоєму боці, сину».

Коли Оля про все дізналася, вона заплакала і ще міцніше пригорнулася до мого плеча.

«Мені все одно, де ми житимемо. Нехай це буде навіть найбідніша кімнатка в гуртожитку. Головне, щоб ти був поряд!» – прошепотіла мОля.

підліткове кохання © Depositphotos
Моє життя розділилося на «до» та «після». Бабуся Алла не була готова до того, що я залишу її. Але це зробив. Попереду чекала ціла гора невирішених проблем. Але з кожним днем ​​усередині мене зростала величезна сила. І ім’я їй Любов.

PS Поки я пишу ці рядки, в сусідній кімнаті засинає моя дружина Оля. Вона дуже втомилася після сьогоднішнього дня: у нашої малечі почали різатися зубки. Піду і ще раз поцілую їх перед сном.

You cannot copy content of this page