– Їдеш, значить, зібралася? — тихо запитав Олексій.
– Зібралася. Все. А чого чекати, коли вже налаштувалася? Квиток куплено, валізи спаковано.
— Давай я тебе проводжу, валізи-то важкі. До машини проводжу. Таксі вже під’їхало, дзвонили?
— Так, щойно, — Ніка навіть посміхнулася йому. Змогла.
Олексій вийшов у вогкий світанок. Стояв туман. Обличчя Ніки майже не було видно. А найголовніше — він не бачив її очей. Тих, що колись так зводили його з розуму, роблячи безвольним і неймовірно щасливим водночас. А так хотілося поглянути в них на прощання.
— Подзвони, добре? — попросив чоловік. — Якщо раптом зрозумієш, що треба…
— Та годі вже. Це справді так необхідно?
— Ну, дивися сама. Як вважатимеш за потрібне. І щасливої тобі дороги!
— А тобі — щасливо залишатися!
Ніка ще раз посміхнулася Олексію, перш ніж сісти в машину.
Вона поїхала. А в його душі утворилася діра. Порожнеча, яку треба було чимось заповнити.
Олексій повернувся до квартири. П’ята ранку. Можна було б ще поспати, поніжитися, як у молодості, коли так не хочеться вставати вранці. Йти на навчання, на роботу, відводити дітей до садочка чи школи.
Зараз була можливість — спи, будь ласка. А бажання не було…
Олексій не став снідати разом із Нікою — просто сидів поруч і мовчки дивився, як вона п’є каву з маленьким бутербродом.
А зараз чомусь захотілося добре поснідати, ситно, зі смаком, хай навіть чимось шкідливим і холестериновим!
А ще щоб голосно грала улюблена пісня, яку він не слухав уже років п’ять. Голосно, звичайно, це метафора — він же не хуліган, навіщо будити сусідів.
Олексій підійшов до старого музичного центру, увімкнув пісню…
Пісня минулої молодості. Часів, коли вони були такі щасливі з Нікою. Коли він зустрів її серед мільярдів людей…
На кухні Олексій дістав велику чавунну сковорідку. Кинув у неї кілька шматків бекону. Нарізав кільцями ріпчасту цибулю й додав до м’яса. По кухні поширився чудовий аромат.
Ох, як же це буде смачно! Потім на сковорідку потрапило кілька яєць, які апетитно зашипіли, викликаючи бурю емоцій у голодному шлунку чоловіка.
Олексій не любив каву, тому заварив собі хороший цейлонський чай. І нарізав до нього лимон.
Після сніданку захотілося знайти їхні з Нікою старі фотографії, де вони такі молоді й такі красиві. І переглянути їх. Доторкнутися до чарівності. До того часу, коли світ перевернувся для них двох і відкрив свою таємницю.
Господи, які вони тут смішні й дурні! І прекрасні. Ось Ніка така, якою він побачив її вперше. Він уже майже забув, що вона була худа, як тростинка. І як же він боявся до неї доторкнутися, адже вона могла й зламатися!
Ось вони вдвох, приголомшені своїми почуттями. Розгублені й радісні водночас.
А ось їхнє весілля. Які тут всі смішні, їхні друзі, одногрупники. Деяких уже немає, на жаль. Валентин пішов молодим… Михайло теж недавно пішов з життя.
А вони з Нікою ніби налякані. Чому? Чи просто втомилися. Так, напевно, так і є.
А ось і Кирило з Катериною — кумедні карапузи. Це ж диво — одразу двох дітей їм колись подарувала доля. Оптом видала. Вони, звісно, були в шоці, а друзі й рідні заспокоювали — спочатку попрацюєте, а потім відпочиватимете.
Відпочивати їм довелося не скоро… Але все вже позаду, діти давно виросли й живуть своїм життям.
Олексій думав, як же йому провести свій перший день як вільній людині. Відірватися, запросивши до себе старих друзів? Чи зібрати всіх у найближчому барі? А може, з Петькою на риболовлю звалити — адже він уже давно кличе? Їхати, щоправда, далеко, десь близько двохсот кілометрів, але він обіцяє таку риболовлю — просто відпад!
Ні, сьогодні нічого такого не хотілося. Олексію було добре на самоті. Можна з’їздити до центрального парку, прогулятися, посидіти там біля озера, погодувати птахів. З’їсти смачне морозиво і побродити серед дерев, спостерігаючи за перехожими та мружачись від останніх теплих сонячних променів.
А з друзями можна й наступного разу. Так, наступного разу. Усе встигнеться — свобода!
Він мучився вже кілька днів поспіль. Не знав, чим себе зайняти, куди подіти стільки вільного часу. І не розумів, як таке взагалі можливо…
І з друзями зустрівся, зібрав усіх, хоч і з зусиллями. Хотів драйву, феєрверку, яскравих емоцій і почуттів. Щоб як у молодості. Як тоді. А все якось не так вийшло.
Не так, як очікував. Кожен із них кудись поспішав — додому, у справах, до дітей чи онуків.
А він же так мріяв про це, дорікав Ніці, що вона обмежує його свободу, тримає біля себе. Стільки образливих слів їй наговорив. А вона лише посміхнулася й просто відповіла:
— Я більше не буду тебе тримати. І даю тобі повну свободу.
І поїхала до своєї самотньої сестри, що жила в Сумах.
— Як тільки вирішиш щось зі своїм статусом, дай мені знати. Я прийму будь-яке твоє рішення.
І все! Як просто все виявилося.
— Я що, вже настільки тобі байдужий? Як, коли це сталося? Що сталося між нами?
Він хотів емоцій, бурхливих слів, хотів кохання… Але не відчував його.
А Ніка вирішила залишити Олексія наодинці зі своєю свободою. Ось так — ти сам вибрав.
— Напевно, ми вже дуже довго живемо разом, — тихо промовила вона.
Від надлишку вільного часу Олексій зателефонував дітям — спочатку синові, потім доньці. Дізнався, як у них справи, як онуки… Подумав, а може, з’явитися до них у гості?
— Мама повернеться, приїжджайте разом, ми чекатимемо.
Ось, значить, як! З мамою. А без мами він уже ніяк не сприймається. Діти звикли, що батьки — це одне ціле.
Найближчої суботи Олексій все-таки вирішив поїхати з Петром на риболовлю.
Їхали довго, він у дорозі дуже втомився. Ночівля в наметі теж була не з приємних. Ну, це не для нього! Та й риба якась млява була.
Зате Петро був на висоті, дуже активний! Він говорив безперервно, наче радіо, яке забули вимкнути. І все про свою Наталку. Всіх замучив розповідями про дружину. Яка вона у нього господарська, турботлива, як його любить, завжди відпускає на риболовлю без зайвих слів.
— А твоя Ніка що — не була проти?
— Не була.
Олексій повернувся додому. Не знав, куди подіти рибу. Кинув у морозилку прямо нечищеною. Проспав цілий день тривожним, важким сном. Прокинувся під вечір і відчув таку тугу в серці — просто не висловити! Аж вити захотілося. Він зателефонував Каті.
— Доню, забронюй мені квиток до Сум, я нічого не розумію в цих ваших сайтах, ще щось наплутаю. На завтра. А краще — на сьогодні.
— До мами поїдеш? Не витримав? — посміхнулася Катя у слухавку. — Зараз усе зроблю.
Олексій біг від таксі до будинку своєї своячки, не відчуваючи під собою ніг. Серце калатало в грудях, наче скажене.
Двері відчинила дружина. Посміхнулася, ніби навіть не здивувалася.
— Привіт.
— Привіт, привіт. Давай збирайся додому. Я там без тебе змучився, — Олексій хотів зберегти суворий байдужий тон, але не зміг. Не витримав.
Притиснувся, міцно-міцно обійняв, вдихнув рідний улюблений запах. Потайки змахнув сльозу, щоб Ніка не побачила.
Свобода? Яка така свобода… Ні, не чули… Любов і тільки любов!
