Я була впевнена, що відкладених грошей вистачить на перший час, поки знайду роботу. Там на мене чекала несподіванка. Матір аж ніяк не зраділа моєму поверненню

Правду кажуть, що немає гірших ворогів ніж родичі. Мої рідні довели це повною мірою. Я розлучена, чоловік пішов, бо не витримав. Сприйняла цю звістку досить спокійно. Мені треба було думати, що робити далі. Вже не перший рік я з донечкою бігала по лікарях, в неї дуже слабке здоров’я. Звичайно, це все обходилося в добру копійку.

У своєму місті не могла заробити стільки, аби на все вистачало. Я пішла на важкий крок – донечку залишила мамі, а сама поїхала за кордон на заробітки. Мені пощастило з роботою, оплата була дуже гарна. Більшу частину заробленого я відправляла додому, щоб мати могла лікувати мою дочку та щось відкладати, собі ж залишала лише на їжу та житло.

Так промайнуло три роки і я вирішила повернутися додому. Я була впевнена, що відкладених грошей вистачить на перший час, поки знайду роботу. Там на мене чекала несподіванка. Матір аж ніяк не зраділа моєму поверненню. Виявляється, що всі гроші, які я надсилала весь цей час опинилися в мого брата. Він на них будинок побудував.

Я була шокована. Як так можна було? Я важко працювала, щоб забезпечити лікування дитині та дитинство, на яке вона заслуговує. Я подзвонила братові, намагалася з ним домовитися, щоб він повернув мною зароблені гроші, але ж ні, він ніяк не погоджувався. Ще й матір почала мене журити, бо я вимагаю повернути мені моє та назвала мене поганою матір’ю, бо дитину кинула. Зрозумівши, що нічого не зміниться, я забрала доньку й повернулася назад. Все одно на чужині краще, ніж вдома з такими родичами.

You cannot copy content of this page