Правду кажуть, що немає гірших ворогів ніж родичі. Мої рідні довели це повною мірою. Я розлучена, чоловік пішов, бо не витримав. Сприйняла цю звістку досить спокійно. Мені треба було думати, що робити далі. Вже не перший рік я з донечкою бігала по лікарях, в неї дуже слабке здоров’я. Звичайно, це все обходилося в добру копійку.
У своєму місті не могла заробити стільки, аби на все вистачало. Я пішла на важкий крок – донечку залишила мамі, а сама поїхала за кордон на заробітки. Мені пощастило з роботою, оплата була дуже гарна. Більшу частину заробленого я відправляла додому, щоб мати могла лікувати мою дочку та щось відкладати, собі ж залишала лише на їжу та житло.
Так промайнуло три роки і я вирішила повернутися додому. Я була впевнена, що відкладених грошей вистачить на перший час, поки знайду роботу. Там на мене чекала несподіванка. Матір аж ніяк не зраділа моєму поверненню. Виявляється, що всі гроші, які я надсилала весь цей час опинилися в мого брата. Він на них будинок побудував.
Я була шокована. Як так можна було? Я важко працювала, щоб забезпечити лікування дитині та дитинство, на яке вона заслуговує. Я подзвонила братові, намагалася з ним домовитися, щоб він повернув мною зароблені гроші, але ж ні, він ніяк не погоджувався. Ще й матір почала мене журити, бо я вимагаю повернути мені моє та назвала мене поганою матір’ю, бо дитину кинула. Зрозумівши, що нічого не зміниться, я забрала доньку й повернулася назад. Все одно на чужині краще, ніж вдома з такими родичами.
