Я вже відсвяткувала свої 50, син в мене дорослий, але я була проти його весілля. Я вважаю, що він був не готовий, бо ще дуже молодий. З його впертістю важко сперечатися та й чекати він не вміє. Як тільки розписався зі своєю обраницею, то вони одразу почали винаймати житло та жити разом.
Згодом мій син зрозумів, що орендована квартира встає в добру копійку, на неї вони витрачали ледь не половину зарплати. Тоді вони замислилися про те, що треба накопичувати грошей на купівлю власного житла. Та зовсім скоро син прийшов до мене, щоб проситися пожити в моїй квартирі.
За його планом, я мала не просто пустити їх пожити якийсь час, а залишити їм квартиру та переїхати на дачу. Я дуже здивувалася такій нахабності свого сина. Я була впевнена, що як тільки вони заїдуть, то й не збиратимуть ніякі гроші. Крім того, жити на дачі я взагалі не хотіла, бо мені там некомфортно. А що тоді робити з моєю роботою в місті. Заради чого мені переїжджати на дачу та жертвувати власним комфортом, щоб син просто виселив мене зі власної квартири?!
Я одразу сказала, що проти цієї ідеї, але запропонувала допомогти грошима, щоб вони могли жити окремо. Син образився, та довго зі мною не розмовляв. Та й зараз стосунки у нас натягнуті, але я впевнена, що все зробила правильно. Та інколи дуже сумніваюся….
