– Перенеси бабусині речі до маленької кімнати. «Та не шкодуй, ну й розіб’єш щось, це ж нікому не потрібно, поглянь на неї — видно ж, що бабусі недовго залишилося», — анітрохи не соромлячись присутності в квартирі самої господині — Нінель Георгіївни, — безцеремонно віддавав накази батько Павла.
Євгеній Борисович ледь побачив її вперше перед весіллям, як одразу ж прошепотів синові:
— Не переймайся, Павле, поглянь на цю стару, в чому тільки душа теплиться, скоро ви з Катериною станете повноправними господарями її квартири. Бабуся, схоже, вже майже нічого й не чує, бачив, як вона безглуздо посміхається й киває?
А квартира гарна, добротний будинок, він ще сто років простоїть, та й продати можна непогано, якщо вам не сподобається, і ви захочете квартиру в новому будинку…
Катерина цього дня не брала участі в бабусиному переїзді з кімнати в кімнату — у неї погане самопочуття.
Бабуся сказала їй, що чоловіки й без неї тут розберуться, що це дурниця — перетягнути її речі з однієї кімнати в іншу.
Батько Каті у відрядженні, тож Павло зі свекром там господарюють, а Катя поки що відпочиває…
Після весілля вони з Павлом жили у батьків Каті, адже у тестя й тещі квартира зовсім маленька. Коли ж зрозуміли, що у них буде дитина, вони вирішили переїхати до бабусі, яка вже давно запрошувала їх до себе, а тим більше після такої радісної новини.
У Нінель Георгіївни велика квартира.
Кухня величезна, наче третя кімната.
Нінель Георгіївна звикла спати у великій кімнаті, там більше повітря, але тепер вирішила звільнити її для молодих.
Їм з малюком потрібно більше місця.
Катя любила цю квартиру, вона в ній народилася, для неї тут усе рідне.
Правда, вона смутно пам’ятала, що мама з татом, коли вона була маленькою, часто сперечалися й сварилися, а тато навіть одного разу ледь не пішов від них. Мама плакала, не знала, як вчинити, а бабуся Нінель її втішала:
— Ну нічого, Ритуля, донечко, не переймайся так, ви просто ще дуже молоді, життя не знаєте. У сімейному житті є свої хитрощі, але їх теж не всі відразу осягають, для всього свій час…
Бабуся тоді взяла на себе головне — вона завжди дуже смачно й швидко готувала. А потім якось потихеньку, поступово, у батьків у житті все налагодилося. Мама з татом перестали сваритися, а тато більше не йшов ночувати до товариша.
Друзі Каті обожнювали приходити до неї в гості на бабусині торти та пироги.
Пізніше батьки змогли купити квартиру, і вони виїхали від бабусі, хоча Каті зовсім не хотілося від неї їхати.
Тому пропозицію бабусі переїхати до неї жити Катя прийняла з радістю. Їй було приємно повернутися в квартиру свого дитинства…
Павло, щоправда, був не дуже-то цим задоволений, він, звичайно, хотів би жити окремо.
Його батько, свекор Каті, вже давно намовляв сина, що треба відправити бабусю Каті до батьків, а в її квартиру переїхати самим. Адже вони молоді, скоро народиться дитина, їм це потрібніше. А нехай старенька бабуся доживає свої дні зі своєю дочкою та зятем…
Катя якось випадково це почула і навіть засмутилася.
Раніше вона не помічала, що свекор — така підступна й меркантильна людина. Він був ввічливий з усіма, а її бабусі, Нінель Георгіївні, на їхньому з Павлом весіллі навіть руку цілував. Казав, що вона наче цариця, і дякував за онуку, радів, що Павлу дісталася така хороша дружина.
Як добре, що Павло не зовсім такий, як його батько, хоча їй час від часу починало здаватися, що їхнє кохання не таке міцне, що воно вислизає і ніби блякне та тане.
Каті навіть стало страшно — раптом це правда? Але потім вона вирішила, що, мабуть, це токсикоз винен, у них усе добре…
Сама Нінель Георгіївна весь час, поки переносили її речі, просиділа в кріслі на величезній кухні, щоб не заважати під ногами.
З боку здавалося, що вона дрімала.
Навіть у строгій домашній сукні, з високо піднятим пишним сивим волоссям, укладеним у зачіску «хала», вона була схожа на величну даму, і цим дратувала Євгенія Борисовича.
– Сидить, відьма, пора вже на той світ, а розсілася ніби шляхетна, досі вдає з себе господиню, робить вигляд, ніби наглядає за нами, — бурчав свекор Каті, перетягуючи шафу, стільці, комод і ящики з білизною з її кімнати.
— Якби від мене залежало, я б усе це барахло старої відьми на смітник відніс. Та не бійся, синку, вона вже й нічого не чує. І взагалі ніхто не збирається її ображати, просто їй уже час звільнити житло, на цьому світі вона вже достатньо прожила, час знати міру, досить уже…
«Добре, що Катерина хоча б цих безсовісних зізнань свого свекра не чує, а то б точно засмутилася», — думала Нінель Георгіївна, розмірено погойдуючись у старому кріслі й продовжуючи вдавати, ніби дрімає…
“Євгенія Борисовича вже не змінити, та й хай йому Бог допомагає, я не в силах усім допомогти. А ось своїй онучці я ще встигну допомогти, як свого часу допомогла її мамі, моїй дочці Ритульці та її чоловікові Віктору.
Адже вони б так і розлучилися через дурниці, хоч і кохали одне одного, молоді були, дурні.
А Павло Катерини — хороший хлопчик. Батько його поки що не встиг зіпсувати. Він ніяковіє, перебиває грубі слова батька, боїться, що я почую, хоча що з тієї старенької взяти — від неї вже, здається, нічого й не залежить.
А він боїться, хоча й не знає, що й від мене теж дещо залежить. Просто боїться образити стару жінку, а значить, совість у хлопця ще жива.
Вони рано одружилися, самі не впораються без моєї допомоги, не зможуть зберегти своє кохання”, — думала Нінель Георгіївна, слухаючи грубі жарти батька Павла на свою адресу…
Переставивши меблі та перенісши її речі, свекор хотів піти, не прощаючись, мовляв, бабуся спить.
Але Павло підійшов і легенько торкнув Нінель Георгіївну за плече:
— Ми все зробили, ми підемо, а то мене Катя чекає.
Нінель Георгіївна розплющила очі й лагідно посміхнулася:
— А я хотіла вас нагодувати й напоїти чаєм на знак подяки!
— Поїхали, Павле, поїмо вдома, — крикнув від дверей Євгеній Борисович, буркнувши собі під ніс: — Та ж стерво не наллє, а на суху закуску їсти не хочеться, треба додому їхати.
— Може, ще щось потрібно, Нінель Георгіївна? А то Катя просила купити їй дещо, вона зараз сама не знає, чого хоче, — вибачливо посміхнувся їй Павло. — А ваші смачні пироги я ще встигну з’їсти, ми ж тепер разом житимемо.
— Ось дивак, радіє, що житиме зі старою бабусею, — з передпокою знову з досадою пробурмотів Євгеній Борисович.
Але Нінель Георгіївна лише посміхнулася Павлу.
— Дякую, мій любий, мені більше нічого не потрібно, їдь до Катерини. Як вирішите — відразу приїжджайте, кімната на вас чекає, кімната гарна, світла, вам сподобається. І я на вас чекаю…
Через тиждень Каті стало легше, нудота відступила, і вони переїхали до бабусі Нінель.
Катя із задоволенням ходила по квартирі, її тут усе радувало. Вони щойно купили новий диван у свою кімнату, а згодом куплять дитяче ліжечко. До появи дитини Катя не хоче, навіщо поспішати, та й є така прикмета, що доки не народиться дитина — краще нічого не купувати…
У цій кімнаті Катя з батьками жила до п’яти років, а потім вони переїхали. Тато їздив у закордонне відрядження і там добре заробив. Але цю затишну кімнату Катя обожнювала.
Вона незвичайної форми, сама кімната велика, квадратна, світла. А біля вікна є поворот і ще частина кімнати з другим вікном. Закуток, ніби ще одна маленька кімнатка без дверей. Там і спала маленька Катя, ніби поруч із батьками, але й окремо — вони навіть шторки повісили.
Дуже зручно для сім’ї з малюком, дякую бабусі, що вона їх до себе запросила…
Тут усе радувало Катю.І старовинний великий набірний стіл з дерева різних порід. І бабусине крісло, і буфет зі старовинним посудом та порцеляновими фігурками.
Коли вони нарешті переїхали сюди з Павлом, Катя відразу відчула, що їй більше не здається, ніби у них з чоловіком щось не так.
Павло перестав повторювати слова свого батька і знову став до неї ближчим. А коли сказали, що буде донька, він щиро цьому зрадів:
— Ну, тепер я не можу бути слабким, я єдиний чоловік у родині й ваш захисник…
Катя трохи злякалася, коли почула, як свекор казав Павлу:
— Має народитися хлопчик, у нашому роді завжди були чоловіки, дівчата нам не потрібні!
Але Павло більше не звертав уваги на підколювання батька, він лише спокійно відповів йому:
– Тату, а я хочу першу донечку, ти що, не будеш любити свою онучку?
І Євгеній Борисович знітився, лише буркнув:
– Ти проти батька?
– Ні, тату, я проти нелюбові та злоби, ось і все …
Нінель Георгіївна разом з усіма раділа народженню маленької правнучки. Ритуля з Віктором стали бабусею й дідусем, у них велика родина…
А ще Нінель Георгіївна з теплотою згадувала й дякувала одній літній жінці, у якої одного разу вона зупинилася на ніч.
Тоді вона була при надії, а її чоловік почав вживати, у них без приводу почалися сварки. Того дня він знову поїхав до своєї матері в село, а Нінель уже чула від знайомих, що її чоловік ночує у своєї колишньої, завів собі коханку.
І вона поїхала, щоб на власні очі переконатися в правді, а не мучитися підозрами. Щоб не мучитися думками, що чимось не догодила чоловікові, і не думати, що це вона у всьому винна.
Свого чоловіка Юрія вона тоді й справді застала у тієї жінки. Вискочила звідти вся в сльозах, адже при надії — більш чутлива. Бігла куди очі дивляться, а вже стемніло.
На електричку вже запізнилася, і постукала вона у хату на околиці села.
Двері відчинила їй літня жінка, в хаті було бідно. Нінель попросила дозволу переночувати й віддала їй усі гроші. У неї були заможні батьки, вона не була в скруті.
— Ти щедра, дякую, я б і так тебе пустила, але за щедрість віддячу, — посміхнулася жінка.
Тоді Нінель їй усе й розповіла — чужій людині легше відкрити душу.
— Я дам тобі заговорені сушені трави; якщо любов була справжньою, чоловік повернеться до тебе, і ви будете жити добре, — пообіцяла жінка.
Нінель прийняла її подарунок, але чоловіка не пробачила, і зачаровані трави так і не використала.
Вона не вірила в заклинання.
Але коли у її доньки Ритулі з чоловіком Віктором раптом почалися сварки, Нінель Георгіївна згадала про ці трави і поклала по щіпці в їхні подушки.
Чи справді вони допомогли, чи сталося ще щось, але сварки у доньки з зятем припинилися, і вони вже багато років живуть щасливо.
А тепер і в Каті з Павлом почалися якісь суперечки — таке буває через молодість та дурість. Люди втрачають свою любов, а потім шкодують про це все життя.
Ось і покликала до себе жити онуку з чоловіком Нінель Георгіївна, та й їм по щіпці сушених трав підклала…
Євгеній Борисович до онуки Марії теж тепер заїжджає.
Він, щоправда, вже не бурчить, як раніше, що стара відьма все ще жива — Павло його попередив, — але злобно коситься на Нінель Георгіївну.
А їй до нього й діла немає, головне, що тих, кого можна було, вона вберегла, а може, це просто збіг, і ніяких змов і не існує…
Головне, що Каті дуже подобається ця квартира її дитинства, і Павлу теж, і найприємніше, що обоє їй кажуть, що тільки з нею, з бабусею Нінель, їм так тепло й затишно живеться.
І що вони дуже хотіли б, щоб бабуся Нінель ще раз погуляла на весіллі Марїї та благословила її так само, як вона благословила їх на щастя…
