Я хоч і на пенсії, але все ще хочу радіти життю. Ніколи не прийму думки, що у моєму віці вже треба тихо готуватися до заходу сонця і відмовляти собі у всьому. Крім того, моя пристрасть – подорожі. І я дуже хотіла б побачити світ, поки моє здоров’я дозволяє мені це робити.
До своїх 60 з гаком років я встигла виховати трьох дітей, ніколи ні на що не скаржилася. Зараз вже саме час пожити для себе. Від першого чоловіка в мене двоє дітей. Він часто їздив на заробітки і знайшов там іншу жінку.
Другий мій чоловік прожив зі мною 12 років, і наш син залишився з ним після розлучення. Після того, як він поїхав з татом за кордон ми все ще спілкуємося, але не дуже близькі, адже він обрав батька.
Після того, як мої діти від першого шлюбу стали дорослими, я відпустила їх на всі чотири сторони. Я нікого не виганяла, навіть навпаки радила побути зі мною ще трохи. Але не стала суперечити їх вибору з поваги.
Середній син досить довго поневірявся по орендованих квартирах. Знайти роботу не виходило, а всякі шабашки не давали зібрати потрібну суму, щоб почуватися впевнено. З’явилися «одноденні» друзі. А з ними що день, то гулянка. Про який розвиток могла йтися?
Якоїсь миті гроші закінчилися і треба було щось вирішувати. На черговому об’єкті він вирішив привласнити якісь дорогі будівельні матеріали, але забув, що в наш час скрізь висять камери. Загалом його швидко знайшли і тепер він відбуває покарання за законом.
Я приходила до нього, але він не скаржиться. Каже, загалом, нічого поганого там немає і почувається він упевнено. Навіть добре. Дочка ж зараз живе зі мною. У них із чоловіком з’явилася дитина. А ось сам чоловік потрапив під скорочення на роботі.
Вони переїхали до моєї двокімнатної квартири. Постійні сварки, дитячий плач, метушня. Я люблю свого онука, але сплю чуйно, а це останнім часом практично не вдається. Нещодавно вони взяли кредит і повідомили, що я теж маю платити за нього частину суми.
Бойлер для нагрівання води у ванній. Влітку гарячу воду відключають і їм, бачите, не зручно. Але я якось жила з цим усе життя. Я вирішила звернутися до свого молодшого сина. Він, буває, приїжджає до мене, коли знаходить час.
Я довго мовчала про свою ситуацію, бо не люблю, коли оточення мене жаліє, але кредит став останньою краплею. Почувши моє прохання про допомогу він тільки розвів руками.
Сказав, що це мої проблеми, а свою нехай і не рідну, але сестру він знати не хоче. Відмовив мені у допомозі для купівлі однокімнатної квартири на околиці міста. Каже, що я сама в усьому можу розібратися, не маленька ж.
Ось так. Вже не знаю, чи батько його напоумив чи ще чогось. Але факт залишається фактом. Мої діти пустили мене світом. І ось тепер мені немає місця навіть у власному домі. Що мені тепер робити?
