Україна понад усе

Я іду до ЗСУ, чуєш, кохана, а ти молись там, за мене

Як і більшість жінок, Аліна поїхала за кордон з початком важкої ситуації. Цей жах, який жінка пережила рід час переходу кордону, це було щось.

2 малесеньких дітей на руках, валізу з найнеобхіднішим вона складала в останню мить. З чоловіком так і не встигла попрощатися.

Телефон побили діти, в один з цих днів, коли все місто затихло і чекає в підвалах та сховищах. Єдине, що змогла, так це написати записку, лишила на столі.

“Сергію, нам подзвонили і сказали, що є місця до Польщі, ще сьогодні, далі не знаю як. Я без телефону, якось зв’яжуся я приїду. Цілую, люблю”.

Саме ці слова Сергій побачив на аркуші, прийшовши додому. Незважаючи на весь жах, навіть ці страшні кілька тижнів, дружина намагалася якось розважити, розрадити, смачне готувала, з того, що було.

А тут пуста квартира і аркуш, папір, на якому все його життя. Сергій злився, дуже, адже не порадившись Аліна отак покинула все, покинула його.

Не хотів балакати, вона раз в кілька днів брала телефон в тих, хто її прихистив, щоб подзвонити рідним, Сергію, точніше, адже крім нього нікого і не було.

Сусідкою, коли не додзвонилася до чоловіка, передала йому, що все добре, їх влаштували. Майже 2 місяці Сергій нічого не казав. Просто іноді в сусідки питав чи не дзвонила Аліна.

Сам вперто не брав телефон. Але в один момент все змінилося. Їх місто далеко від Маріуполя чи Харкова, тим не менше, прилетіло.

Коли виносив людей, зрозумів, що на цьому місці могли бути вони, його діти. В той же час подзвонив Аліні. Вона рада була його чути. Сумувала.

-Я іду до ЗСУ, чуєш, кохана, а ти молись там, за мене. І ти добре зробила, що поїхала. Що не слухала дурня як я, що не вернулася. Я житиму, заради вас. І скоро все це закінчиться, ми встанемо з колін. Я тебе люблю…

Вам також має сподобатись...