Я все життя думала, що буду прекрасною бабусею. Коли син виріс, то уявляла, як буду з онуками возитися, балувати їх. Але тепер я не хочу бачити свою чотирирічну онучку. Це не дитина, це якийсь кошмар. Вона просто копія своєї невихованої матері.
Я з невісткою не могла порозумітися з першого дня. Вона дуже гордовита, завжди поводилася зверхньо, так наче королівської крові. Вона вічно всім незадоволена. Завжди виказувала, що вона вища за нас. Та з якого дива? Не розумію, що мій син в ній знайшов.
Я намагаюся зайвий раз з невісткою не спілкуватися. Спочатку кликала їх в гості, щоб стосунки налагодити, але в мене швидко терпець урвався. Коли приходила, то намагалася лишній раз ні до чого не торкатися, все вологими серветками протирала. Ніколи в мене нічого не їла та не пила.
Сподівалася, що коли з’являться онуки, то якось знайдемо спільну мову. Її батьки постійно в роз’їздах, а з дитиною ж треба допомога. Але після появи онучки я її й не бачила фактично. Думала, що онучка підросте, то син буде до мене в гості з дитиною їздити.
Але дитина росла, і чим старша вона ставала, тим виразніше було видно, що це мамина дочка. Дитині чотири роки, а вона повністю копіює поведінку невістки. Ті ж інтонації, манери, зневажливе ставлення й таке інше. Мене поведінка дитини розлютила. Я ненавиджу, коли мені хамлять, а вона хамить постійно.
Якось син її привіз до мене в гості. Посадила її їсти, а вона випадково ложку впустила. Я ж думала, що вона встане та підніме, а онука на мене подивилася й фактично наказала підняти ложку. Ось копія матері із поправкою на вік.
Син ніяк не реагує та не бере участь у вихованні дитини. А я вже не горю бажанням з онукою сидіти. Дивлюся на неї, а бачу точну копію невістки. З невісткою ж мені розмовляти нема про що. Нехай син робить висновки, але мене до онуки не тягне, я навіть не сумую. Вона мені чужа.
