Як тільки в мене з’явилася змога, я одразу знайшла собі роботу. Часи були важкі, то ж гроші багато чого вартували, особливо для досить бідної сім’ї. Через надмірну роботу я мало спілкувалася з батьками і наші стосунки сильно погіршилися.
В той день, як і в будь-який інший, після роботи приготувала вечерю, під час якої подзвонила матір, але я не відповіла. Не витримала б ще один сеанси сповіді, яке несправедливе життя. Вирішила, що передзвоню пізніше, але як це буває – я забула.
На ранок я все ж таки передзвонила батькам. Мати розповіла, що з батьком біда і я маю приїхати до них. Та я не кинулася до них, спочатку вирішила розв’язати всі робочі питання і тільки ввечері я сіла на електричку, в якій я не їздила вже рік.
Думки про батька мене не покидали. Наші стосунки були дуже погані. Все через те, що він був проти мого весілля. Кілька років тому тато приїхав у гості без попередження, щоб налагодити стосунки із зятем. Але на наступний день поїхав, не без моєї допомоги.
Останнім часом у тата були проблеми зі здоров’ям. Він ставав дедалі слабшим, а на вмовляння мами приїхати відвідати я зазвичай не реагувала. Усі ці сумні думки роїлися у жінки в голові, аж поки не вийшла на своїй зупинці. Додому було йти ще хвилин 40 пішки.
Мама зустрічала біля хвіртки і тут я зрозуміла, що запізнилася. Наступні кілька днів я допомагала матері з усіма справами. Я не могла повірити, що все так обернулося. Я завжди думала, що маю купу часу, але як виявилося – ні. Перед моїм від’їздом мама віддала мені конверт з листом від батька. Вже в потязі я відкрила його і з моїх очей бризнули сльози. Батько вибачався за все, писав, що пишається мною, та бажав мені щастя. Хочу порадити всім – пам’ятайте про своїх рідних, вони не завжди будуть поряд.
