От скажіть мені, яким має бути гріх у дружини, яка прожила зі своїм чоловіком 7 років, щоб він її кинув? Та ще й не просто кинув, а залишив одну з дитиною, вигнав до батьків? Як думаєте, зрада? Може, лінь або невиконання подружнього обов’язку?
Я це не вітаю, але воно хоча б було зрозуміло. Так ні ж. Мій чоловік вигнав мене з дому просто тому, що я висловила свою думку! Через те що мої погляди на деякі речі не збігалися з його думкою. Він єдина дитина в сім’ї. Мабуть, тому він іноді міг показати своє его стосовно мене або сина.
А що, як став великим начальником, став командувати не тільки у себе в офісі, а й удома, у сімейному колі. Я це як могла терпіла, але бували випадки, коли потрібно було проявити твердість. У нас бували сварки, як у будь-якої нормальної сім’ї, але до нинішнього часу все закінчувалося полюбовно.
Наприклад, будинок у нас великий, приватний. Я одна з ним ніколи б упоратися не змогла. Їжі наготуй, молодшого одягни, взуй, нагодуй і в школу збери. Прання знову ж таки й інша рутина. Щомісяця чоловік виділяв мені деякі гроші на кишенькові витрати.
Ну ось така я, шопоголік, що з цим поробиш? А оскільки витрачати весь день на протирання пилу мені не хотілося, стала я замовляти собі бригаду професійних прибиральників. Три людини – справляються швидко. І так раз на тиждень, хіба не добре? Але вийшла одна проблема.
Мені самій стало не вистачати грошей на свої потреби. Тому я попросила чоловіка збільшити суму грошей, яку мені видають, а коли він дізнався, чому так сталося, – почав бурчати, що я в домі не господиня, раз “жіночу” роботу доручаю чужим людям. Ну тільки уявіть.
Вони троє ледве за кілька годин справляються, а я одна повинна. Не розмовляли тиждень. І врешті-решт дійшли до того, що нехай буде ні мені, ні йому: найняли мені помічницю по дому. Мила жінка, допомагає мені з прибиранням і йде до повернення чоловіка з роботи.
Бачите, завжди можна домовитися, я готова йти на поступки. Але свекруху таке рішення не влаштувало. Вона одного разу мені сказала, що я ледащо. Вона звикла, що все потрібно робити до сьомого поту, і тепер вимагає цього від мене. Ні, я все розумію. Їх кинув батько, коли мій чоловік був маленьким.
Ось вона і звикла працювати на двох роботах. Але навіщо від мене цього вимагати? Вже минули ті часи, коли одяг руками прали, а в магазині стояли в черзі по кілька годин. Тепер доставку є – потрібно йти в ногу з часом. Чоловік нахапався від матері цієї нісенітниці і теж почав мене картати.
Хоче, щоб я готувала кожен день за те, щоб поїсти домашньої їжі, приготованої мною. Хоче, щоб я була вся така жіночна і податлива, не перечила йому… Точніше, хотів. Але я така, як є. Ми ж починали з нуля. Я пам’ятаю його ще молодшим спеціалістом, коли він наймитував на “дядю”.
І тільки потім уже він почав свою справу і став заробляти, а він це навіть не цінував ніколи. І я мовчала, коли він купив своїй матусі двокімнатну квартиру за наші гроші, але ж могла б і запитати, з якого дива. Ці гроші могли б піти на навчання дитині, та хіба мало ще на що, але…
У свекрухи тиждень тому був день народження. І чоловік зібрався подарувати їй один дуже непоганий браслет. Біле золото, каміння всяке. Мені самій подобаються аксесуари, які не роблять із тебе малолітку. За якими видно, що ти жінка, яка має смак.
Коли я побачила його в каталозі, у мене навіть серце стиснулося: яка чудова річ пропадає! Я ж її тепер не зможу купити. А, з іншого боку, на біса він потрібен жінці у віці?! Куди він у ньому піде? Ось я і вирішила натякнути йому, що його краще мені купиш, а мамі обрати щось інше.
Сукню красиву або телефон новий. Вона ж працювала прибиральницею, кухаркою, продавщицею… Багато, коротше кажучи, всього перепробувала. Я дуже сумніваюся, що свекруха розбирається в прикрасах або вони їй подобаються. А тут я, красива, пристрасна, як не огранений діамант.
Ну кого чоловік має любити більше? Фігушки. Він сказав, що вибір він уже зробив, а в мене день народження за півроку, там і оберемо мені якийсь подарунок. День-два я намагалася забути про цю ситуацію і займалася своїми справами, але зустріла одну подругу в місті, і язик сам не втримався.
Я почала розповідати їй про те, який у мене безсовісний чоловік, раз не хоче піти мені назустріч. Подруга мене, звичайно ж, підтримала. І чорт мене смикнув прямо при ній набрати свою свекруху і попросити її відмовитися від подарунка. Ну щоб потім його поміняти на щось інше, звісно ж.
І начебто вона не стала опиратися, начебто погодилася. І подруга підспівувала. Я ж не думала, що матуся всю нашу розмову розповість синочкові, а вона так і зробила. І ввечері того ж дня я зустрілася з чоловіком за дуже нехороших обставин.
Плюс ще я була напідпитку, тож за словом у кишеню не лізла. Він почав кричати на мене, що я дурна, що не можна виривати у людини подарунки з рук. Я, своєю чергою, почала вимагати йому порозумітися, з якого дива колишня куховарка буде в золоті ходити, а я в старих лахміттях.
Ну, загалом, добре, що чоловік ніколи не б’є жінок. Тепер я із сином живу в батьків. Ми поки не розлучилися, але все йде до цього. Він з мамою через багато що пройшов. Можна подумати, зі мною не так було… Я знаю, що в мене свій характер і до нього потрібно звикати.
Ми стільки років жили пліч-о-пліч, і до цього все було нормально. Тепер-то що сталося?! Завтра думаю піти до знахарки. Спитаю, як мені чоловіка повернути. Ще один тиждень життя у батьків я просто не винесу.
