Я просто втекла. Вкрала свою картку у чоловіка. Виявилося, там назбиралася зарплата за понад 10 років. Сума була більш ніж приємна…

Мене ніхто не розуміє. Засуджують за мій вчинок, але вони просто не знають правду. Всі казали, що я катаюся, як сир в маслі, але ніхто не знав, що то за масло. Коли одного дня я просто зникла з деякими своїми речами, то ніхто не розумів, що було не так.

Я ніколи нікому не розповідала, що насправді коїться в моїй сім’ї. Завжди говорила, що в мене все добре. Добре ходити в старому взутті, на яке страшно дивитися. Добре йти на роботу та з роботи пішки по чотири кілометри, бо чоловік гроші не дав на проїзд.

Добре було не мати змогу витратити мною зароблені гроші, бо картка була у чоловіка і він вирішував, на що їх доцільно витрачати. Добре було годинами після роботи стояти на кухні. Добре було всі вихідні проводити на городі, який розбила моя свекруха та кинула на мене.

Так, я мала будинок, який побудував мій чоловік, але в цьому будинку жили всі його родичі – мама, бабуся з дідусем і молодша сестра з собаками та котами. Свої квартири вони здали та насолоджуючись нашою гостинністю. До речі, на будинок я не мала жодних прав, бо власницею була свекруха.

Сніданки, обіди і вечері на всіх готувала теж я. Добре хоч курей, свиней та корів ще не завели, бо вони б теж були на моїй шиї. Діти мої бачили, як до мене ставляться родичі й собі так само робили. Вони навіть не хотіли, щоб я ходила в школу на батьківські збори.

Поїздки на моря в мене теж були, але я була служницею. Доглядала за бабусею і дідусем чоловіка. Два тижні на морі, але я його могла навіть не побачити. Я роками терпіла таке ставлення до мене, але все закінчується. От і моє терпіння закінчилося.

Я просто втекла. Вкрала свою картку у чоловіка. Виявилося, там назбиралася зарплата за понад 10 років. Сума була більш ніж приємна. У свої 40 років я винаймаю крихітний будиночок біля моря та плачу аліменти на дітей, але я нарешті майже вільна.

Я навіть вперше в житті сукню собі купила та босоніжки на підборах до неї. Це так дивно усвідомлювати, що я тільки починаю жити. Я не шкодую про те, що кинула все і всіх. Шкодую про те, що раніше цього не зробила. Життя у мене одне.

You cannot copy content of this page