Ми з братом ніколи не були близькі. Що вже казати про нинішні часи. Різниця в один рік, я старша. Замість того, щоб хоч якось спілкуватися, ми найчастіше сварилися. Скажете: подумаєш, вік був такий. А ось і ні.
Наші характери абсолютно різні. У шкільні часи мені подобалися речі, пов’язані з мистецтвом. Мода, одяг, зачіски, музика та кіно. Я пурхала, як пташка, і всі мене любили.
Вчителі хвалили за таланти, хоч математика та точні науки — це не про мене. У мене було багато шанувальників, тож з дівчатками я не дружила зовсім. Навіщо, якщо їхні теми для розмов були про одне: як знайти хлопця.
А ось мій брат навпаки носив окуляри, мав зайву вагу і постійно сидів за книгами. Якось дівчинка з іншого класу нацькувала на мене однокласника. Він почав мені загрожувати, кричати і навіть смикнув за волосся.
На наступній перерві я в сльозах прибігла до брата за допомогою. Але він мені відмовив, посилаючись на те, що «той бугай його навпіл переламає». Ось відтоді наші стосунки дуже сильно погіршилися.
Я перестала його сприймати. Він же хлопець, майбутній захисник батьківщини, майбутній чоловік та батько. Як він міг не допомогти своїй рідній сестрі? Та хай би він не вийшов переможцем. Головне — це вчинок.
Коротше кажучи, після того, як ми закінчили школу, я поїхала вчитися у виш і спілкувалася лише з мамою. Я вийшла заміж набагато раніше, ніж мій брат узагалі знайшов собі дівчину. Більше того, він навіть одружився з нею.
Мій чоловік хоч і не був моїм першим хлопцем, але я його кохала. Виявилось, проблема не в мені, а в ньому. Тому він і забрався з нашого з дочкою життя. Минали роки і ми ставали дорослішими.
Мамі було тяжко одній, і ми вирішили переїхати до неї. Так і зайві гроші за оренду квартири не йшли власникам у кишеню, і мамі моїй було трохи веселіше. Я ходила на роботу, донька була з бабусею – хоч якась стабільність.
А потім мама захворіла і за лічені тижні хвороба її забрала. Вже на похороні я знову побачила свого брата вперше за дуже довгий термін. Він змінився зовні, але деякі старі риси все ж таки збереглися.
Влаштувався на пристойну роботу і незабаром сам відкрив свою справу. Мав трьох дітей і навіть влаштував свою сіру мишку. Та не кимось, а власницею салону краси. Ви б її бачили. І, в принципі, мене це влаштувало б.
Якби не спадщина: квартиру мати залишила нам двом, порівну. Спершу я подумала, що брат залишить все, як було, і папірці у адвоката це так, формальність. Навіщо йому половина хрущовки без ремонту?
Але я дуже помилялася. Брат вимагає продати квартиру, а гроші поділити. Як ви розумієте, нам із донькою цей варіант зовсім не підходить. Тоді він пішов мені на зустріч. Здав одну кімнату сім’ї з дитиною.
У тих людей життя склалося дуже погано. Чоловік п’є, дружина взагалі не припиняє істерти. Навіщо взагалі дитину заводили? Звичайно, ми з дочкою жити в таких умовах не можемо. Постійні крики та скандали, бруд… Жах.
Я просила, благала брата, щоб він дав мені час зібрати гроші для викупу його половини квартири. Але він тільки відвертався чи кидав слухавку. Але ми ж рідні. Більше в нас немає нікого.
Як взагалі можна було так вчинити з рідною сестрою? Я спершу розраховувала на якусь допомогу з його боку. Гаразд би просто відповів «ні», а тут таке. Не знаю як бути далі.
Почуваюся в пастці, а через моїх сусідів здоров’я погіршується з кожним днем. Я вже почала пити заспокійливі, але й вони не рятують. Думаю знайти дружину брата. Можливо, вона мене зрозуміє. Інших думок просто не маю. Що робити, не знаю.
